Читати книгу - "Я бачу, вас цікавить пітьма"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І перше, що йому сказала Надя, плеснувши в долоні (Плесь! Плесь-плесь!), звучало так:
— Я тебе знаю! Ти забирав мене з дому!
Вона могла його і не впізнати. Могла дивитися крізь нього чи будь-кого іншого, аж доки не побачила б маму. Могла впізнати і не сказати нічого. Але буває і так, що на всіх п’ятьох гральних кубиках випадає одне і те ж число. Покер!
А ви кажете, не грає…
І перш ніж дістатися до розв’язки цієї драми, вам слід знати іще таке: вентилятор на виході з катакомб працював на останньому подиху.
Взззумм-взззумм-взззумм-взззумм!
Колись Євгенові Павловичу вже спадало на думку, що таких обертів старий електромотор може не витримати, але чи перейматиметься вентилятором той, хто намірився спалити все до собачої матері!
І ось, увімкнений на межі електромеханічних сил, той крутив лопатнями так швидко, що по іржавій трубі став розходитися запах горілої ізоляції. На ту мить повітря у кам’яній кишені над ним містило дуже багато метану.
Власне, під стелею каменярень метан був уже скрізь — він простягнув свої невидимі руки до старого вентилятора із найпотаємніших кам’яних закапелків. Подумати страшно, як казав покійний Науменко. Подумати страшно…
— Я тебе знаю! Ти забирав мене з дому! — сказала Надя, й дільничний вмить відчув гостре бажання обпертися об стіну, а краще сісти.
«Вона розкаже, — стугоніло в скронях. — Вона розкаже всім».
Субота дістав пістолет і похмуро подивився на дівчинку, що притислася до стіни у світлі його телефона.
Плесь! Плесь-плесь! — плеснула дівчинка.
— Ти відведеш мене до мами?
Трохи потупцювавши на місці, Субота ликнув і нервово озирнувся, ніби чекав, що звідкілясь прийде рішення. Але, як воно буває з тим, хто тримає ліхтарика в цілковитій темряві, він анічогісінько не побачив — довкола була сама пітьма.
Тоді поліцейський глибоко вдихнув — наче збирався пірнути, — клацнув запобіжником і звів пістолет.
Десь безмежно далеко від Буськового Саду в реанімації дитячої лікарні у крихітної недоношеної дівчинки, яка перший день дихала без апарата, почалися судоми. Запищали якісь прилади, заблимали цифри на електронних табло, забігла і вибігла медсестра в костюмі з намальованими плюшевими ведмедиками. Прилади заверещали гучніше. Знову ввійшли люди. Хтось коротко сказав: «Фентаніл» і став диктувати дозування. Хтось, натиснувши кнопку, примусив замовкнути стривожену апаратуру.
Мабуть, якби ви прислухалися до розмови двох жінок зі стурбованими, штивними обличчями, ви б не зрозуміли нічого, крім однієї фрази, що не потребувала додаткових пояснень. Це була фраза «як Бог дасть».
Субота був не з тих, хто може отак ось просто вистрілити в дитину. Якби вона втікала від нього… Або, якби накрити їй голову курткою — щоб не дивилася… У голові в нього крутилися варіанти рішень, багато з яких, що вже там, Субота прознав із фільмів, аж раптом його осяяло.
Він візьме дівчинку в заручники! Вона стане приманкою для інших, і Андрій, якщо в нього теж є пістолет (а Субота майже переконав себе, що таки є), нічого не зможе йому заподіяти!
— Кричи! — сказав він дівчинці, але та притиснула до обличчя сплетені пальці й роздивлялася його, кумедно нахиляючи голову. — Кричи, кажу!
І Субота вистрілив у стелю.
— Кричи! — він вистрілив іще двічі — тепер зовсім близько від неї, й на Надю полетіли бризки кам’яної крихти. — Кричи-и-и-и!!!
І тоді Надя, налякано затуливши вуха і міцно заплющивши очі, високо і пронизливо зарепетувала.
І якщо вже говорити про збіги, то, певно, не так уже й дивно, що і Гала, й Андрій виявилися близенько. Так близько, що обоє почули постріли, а тоді несамовитий вереск маленької дівчинки. Андрій прибіг перший, і світло його ліхтарика вихопило дільничного поліцейського біля стіни, що міцно притискав до себе дитину, яка пронизливо горлала.
Якщо Андрій і міг щось учинити за такої ситуації, то Субота не дав йому щонайменшого шансу. Він вистрілив одразу ж, поквапно, навіть не прицілився до пуття.
Андрій схопився за живіт і упав. І тоді Віталік, досі притискаючи до себе дівчинку, ретельно прицілився Андрієві в голову і навіть ступив уперед, боячись промахнутися. Та, як ми пам’ятаємо, кості того дня впали просто дивовижно. От чому Гала не лише виявилася поруч і змогла дістатися туди в цілковитій темряві, орієнтуючись винятково на звук, — але й показалася з протилежного від Андрія боку. По суті — у дільничного за спиною.
І ось, щойно Субота ступнув уперед, щоб добити Андрія, Гала плигнула йому на спину з шаленством розлюченої кішки.
На жаль, нічого чудеснішого тієї миті вже не сталося. Андрій не кинувся на Суботу, Надя не вкусила дільничного за руку… З усіх варіантів розвитку подій Доля обрала найпрозаїчніший — Субота згрупувався, втягнув голову в плечі, а тоді відкинув Надю в один бік, а Галу — в інший. А що Гала вмить скочила на ноги, то він вистрілив у неї тричі.
Стало тихо. Чути було тільки те, як голосно і часто дихає під маскою сам Субота. Він підняв телефон і хапливо посвітив довкола. Нервово ковтнув, утер піт із чола. Вийняв із пістолета магазин — порожній. Отже, в патроннику лишився останній патрон — і все. Він, вагаючись, подивився на Андрія. Той не рухався й, здається, не дихав. Дільничний насупився й задумливо витер кров із роздряпаного вуха. Дівчисько однак не вибереться. А патрон краще залишити. «Там іще Оксі», — нагадав він собі. Про всяк випадок, Субота зібрав усі стріляні гільзи, ще раз посвітив на нерухомого Андрія і квапливо ретирувався.
Андрій утримався на самісінькому краєчку свідомості, так і не відключився. Й певно, підвівся б, якби мав іще бодай кілька секунд. Та коли чорна запона відступила, все вже завершилося.
Гуркіт пострілів віддавав у вухах легким дзвоном. Андрій не ворушився і лише чіпко стежив за кожним рухом дільничного. І щомиті чекав, що той повернеться до Наді. Тоді він кинеться вперед, хоч би чого це йому вартувало. Проте Субота голосно лигнув, утер чоло і витягнув магазин. Це добре: рахує патрони, отже, думає. Почав думати — почне й сумніватися. А коли поліцейський кинувся збирати гільзи, Андрій остаточно зрозумів: стріляти він уже не буде. Та навіть коли Субота пішов, Андрій і далі лежав, відраховуючи ще одну болісну хвилину. І лише тоді поворухнувся.
Одразу підвестися не вийшло — довелося зняти дихальний апарат. Але хай там як, а те, що він стоїть на ногах, — це неймовірна удача. Насамперед підійшов до Гали. Мертва. На жаль. Він скинув куртку і стягнув худі. Зовні крові майже не було. Погано — отже, є всередині. Андрій тугенько перев’язав себе майкою.
Підійшов до Наді. Сів навпочіпки й обережно її підійняв. Вона притиснулася й сховала личко в нього на грудях. Боїться.
— Я поведу тебе за ручку, зможеш іти?
Дівчинка не відповіла. Він підняв її підборіддя й подивився в обличчя.
— Тільки спочатку надінемо таку штуку, як оце в мене, добре?
Мовчить. Він знову надів свій апарат і показав їй — не страшно. Плесь! Плесь-плесь! — плеснула
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я бачу, вас цікавить пітьма», після закриття браузера.