Читати книгу - "Червоне і чорне, Стендаль"

- Вона така розумна, а я такий дурень! Ні, я пропав,- сумно сказав Жюльєн.

- Ні, ви просто дужче закохані, ніж я думав. Пані де Дюбуа зайнята виключно своєю власною особою, як і всі жінки, яких провидіння наділило надто високим походженням або величезним багатством. Вона дивиться не на вас, а на себе, отже, вона вас не знає. Під час двох чи трьох поривів кохання, яке вона сама в собі роздувала своєю палкою уявою, вона бачила у вас героя своїх мрій, а зовсім не те, чим ви є насправді... Та, чорт забери, це ж азбука, любий Сорель! Невже ви такий наївний! Чекайте! Зайдімо до цієї крамниці, ось чарівний чорний галстук, можна подумати, що він від самого Джона Андерсена з Берлінгтон-стріт! Візьміть його, будь ласка, і закиньте якомога далі цю жахливу чорненьку мотузку, що теліпається у вас на шиї.

- Тепер скажіть,- продовжував князь, коли вони вийшли з найкращої галантерейної крамниці в Страсбурзі,- яке товариство пані де Дюбуа? Боже, і що за ім'я! Не гнівайтесь, мій любий Сорель, я просто не можу... До кого ж ви будете залицятися?

- До найдоброчеснішої жінки, дочки панчішного комерсанта, страшенно багатого. В неї найчудовіші в світі очі, вони мені дуже подобаються. Тут вона, безперечно, посідає перше місце в товаристві, але, незважаючи на своє становище, червоніє й розгублюється, коли хто-небудь згадає про торгівлю й крамниці. Бо, на лихо, її батько був одним з найвідоміших у Страсбурзі комерсантів.

- Отже, коли розмовлятимуть про спритність,141 - сказав князь, усміхаючись,- ви можете бути певні, що ваша красуня матиме на думці себе, а не вас. Це її дивацтво просто божественне й дуже вам корисне, воно не дасть вам ні на хвилину розгубитися від погляду її прекрасних очей. Успіх забезпечений.

Жюльєн мав на думці вдову маршала де Фервак, яка часто бувала в палаці де Ла-Моль. Це була красуня іноземка, що одружилася з маршалом за рік до його смерті. В неї, здавалося, не було іншої мети в житті, як примусити всіх забути, що вона - дочка промисловця, і для того, щоб створити собі певне становище, завоювати авторитет у Парижі, вона вирішила очолити жінок, що проповідували доброчесність.

Жюльєн щиро захоплювався князем; чого б він не дав за те, щоб мати всі його дивні риси! Розмова двох друзів затяглася до безконечності. Коразов був надзвичайно задоволений, ніколи ще ні один француз не слухав його так уважно. «Нарешті,- захоплено казав він собі подумки,- я добився того, що мої вчителі слухають мої повчання!»

- Отже, ми домовились,- повторював він Жюльєнові десятий раз,- не виявляти й найменшого натяку на пристрасть, розмовляючи в присутності пані де Дюбуа з молодою красунею, дочкою панчішного фабриканта з Страсбурга. Навпаки, в листах до неї - палка пристрасть. Для доброчесної жінки немає більшої насолоди, як читати гарно написаного любовного листа; це для неї хвилина перепочинку. Тут їй не доводиться прикидатись, вона може дозволити собі слухати голос свого серця. Отже, пишіть двічі на день.

- Ніколи в світі! - сказав Жюльєн в розпачі.- Хай мене товчуть у ступі, але я не вигадаю й трьох фраз; я - труп, любий друже, не сподівайтесь від мене нічого доброго. Залиште мене вмерти тут край дороги.

- Та хто вам каже про те, щоб вигадувати якісь фрази? У мене з собою в дорожній валізі шість томів любовних листів. На будь-який жіночий характер. Знайдуться й для найвищої доброчесності. Пам'ятаєте, як Каліський залицявся до найвродливішої в цілій Англії квакерші, в Річмонд-Террас, за три льє від Лондона?

Коли о другій годині ночі Жюльєн розстався з своїм другом, він почував себе не таким нещасним.

Наступного дня князь звелів покликати писця, і через два дні Жюльєн одержав п'ятдесят три перенумеровані любовні листи, адресовані до найвищої і найсумнішої доброчесності.

- П’ятдесят четвертого листа нема,- сказав князь,- бо квакерша прогнала Каліського; але що вам з того, коли і з вами погано поведеться дочка панчішника; адже ваша мета - вплинути тільки на серце пані де Дюбуа?

Вони щодня катались верхи. Князь був захоплений Жюльєном. Не знаючи, чим довести йому свою раптову прихильність, він нарешті запропонував йому руку однієї з своїх кузин, багатої московської спадкоємиці.

- Коли ви одружитесь, додав він,- то, завдяки моєму впливові і оцьому вашому орденові, будете через два роки полковником.

- Але ж цей орден я одержав зовсім не від Наполеона!

- Дарма! - сказав князь.- Хіба не він його заснував? Все-таки цей орден вважається найпочеснішим у Європі.

Жюльєн був уже готовий дати згоду; але обов'язок змушував його повернутись до поважної особи. Він покинув Коразова, пообіцявши написати йому. Одержавши відповідь на привезену ним секретну ноту, він помчав у Париж; але досить було йому залишитись протягом двох днів на самоті, як він відчув, що покинути Францію і Матильду було б для нього гірше від смерті. «Відмовлюсь від шлюбу з мільйонами, які мені пропонує Коразов,- вирішив він,- але поради його виконаю.

Зрештою, мистецтво зваблення - це ж його спеціальність; він тільки й думає про це протягом п'ятнадцяти років, бо тепер йому вже тридцять. Не можна відмовити йому в розумі, він дотепний і лукавий; палкість чи поезія несумісні з його вдачею; це прокурор. Ну що ж, зайва підстава думати, що він не помиляється.

Так я й зроблю. Буду залицятись до пані де Фервак.

Звичайно, вона мені часом набридатиме, але я дивитимусь у її прекрасні очі, що так нагадують очі жінки, яка мене найбільше кохала.

Вона іноземка; цікаво буде вивчати новий характер.

Я божеволію, я пропадаю, я повинен виконувати поради друга, не покладаючись на самого себе».

Але, якщо я заживатиму цю насолоду так обережно і обачно, це вже не буде для мене насолода.

Лопе де Вега

Ледве повернувшись у Париж і вручивши маркізові де Ла-Молю відповідь, якою той був, очевидно, дуже розчарований, Жюльєн, вийшовши з кабінету, негайно поспішив до графа Альтаміри. Цей блискучий іноземець відзначався не тільки тим, що був засуджений до страти, але ще й поєднував у собі дві якості - велику глибокодумність і побожність; ці достоїнства, а головне - знатне походження графа припали до душі пані де Фервак, і вона часто з ним