read-books.club » Пригодницькі книги » Зоряні крила 📚 - Українською

Читати книгу - "Зоряні крила"

139
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зоряні крила" автора Вадим Миколайович Собко. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 119 120 121 ... 160
Перейти на сторінку:

А подвиг Вані Коваленка так і лишився невідомим на довгі роки, і ще й досі не знають піонери нашої країни, де його могила…


РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

Марина просто з вокзалу зайшла до кабінету Крайнєва.

Коли вона зайшла, там сиділи Валенс і Ганна. Вони всі схопилися назустріч Марині, бо за час відсутності дівчини не було такої години, щоб про неї хтось не згадав, ї зараз і і привітали щиро, всім серцем. Марина ясно відчула цю щирість і мало по заплакала від зворушення. Тепер вона почувала себе в своїй рідній сім'ї, тепер ніяке випробування для неї вже не було страшним.

Вона почала розповідати. Знову перед очима пройшов спустілий завод, смуга грози на обрії, танки Короля біля високої могили.

— Це наш Король? — поцікавилась Ганна.

— Так, наш. Я ще багатьох знайомих бачила там, — продовжувала Марина.

Вона оповідала про те, як перед машиною упала бомба, і всі уявили собі це так ясно, що навіть пригнутися захотілось. Розрив бомби пролунав, ніби і справді удар у кімнаті. Крайнєв на мить уявив собі, як сидить в кабіні машини мертва Соколова, як порожніє шлях і тільки одна розбита машина залишається в просторі степів.

Потім легкий У-2 з'явився в небі, і всі уявили привітне обличчя Росовського. От уступає він своє місце Марині, ї тільки курява злітає вгору за літаком, і в безкрайому степу люди здаються загубленою цяточкою.

— І він там залишився? — вигукнула Ганна. — Так, він залишився там.

— І вони загинули?

— Цього я не знаю, але думаю, що ні, тобто не думаю, а сподіваюся. Не такі це хлопці — і Король, і Орленко, і Росовський, щоб так просто піддатися ворогові.

— Але ж про них нічого не чути.

— Так, нічого не чути, але я певна, вони живі, і ми їх колись ще побачимо.

Ці слова Марина сказала майже визивно, бажаючи заперечити кожному, хто б посмів висловити сумнів у можливому врятуванні Росовського.

Проте ніхто їй не збирався заперечувати.

— А що ж ми тут зараз робитимемо? — запитала Марина, і знову її запитання прозвучало, як виклик.

— Ми одержали нове завдання, — спокійно відповів Крайнєв.

— На літаки?

— Ні, ми одержали завдання продовжувати нашу експериментальну роботу.

— Що таке? — ахнула Марина. — Зараз продовжувати експериментальну роботу? Зараз, коли кожен літак на полі бою важливіший за сто найкращих літаків у майбутньому? Та ви розумієте, що ви говорите? Зараз треба будувати літаки, ви зрозуміли? Літаки! Бо інакше ми взагалі вже ніколи не зможемо більше експериментувати… Ви мене зрозуміли?..

— Я вже пройшов крізь це, Марино, — тихо відгукнувся Крайнєв.

— Я вас добре розумію, Марино, — втомлено сказав Валенс, — але мушу сказати, ви тут не маєте рації. Ви побували в бою, побачили відхід і трохи знервували. От вам і здається зараз, ніби все вже втрачено і від того, чи ми зробимо ще з десяток літаків, залежить доля цілої війни. І ви в паніці навіть втратили перспективу, а це дуже зле, коли людина втрачає перспективу. А от партія каже нам зараз — беріться на повну силу до експериментальної роботи, бо прийде час, коли доведеться довести всьому світові, що навіть під час війни ми працювали і не відстали, а навпаки, зробили величезний крок вперед. Цілком можливо, що до того часу, поки ми здобудемо перемогу, нам навіть не вдасться закінчити всю експериментальну роботу. Доведеться збудувати десятки нових моделей, випробувати їх, довести до такого стану, коли льотчик міг би бути цілком переконаний у своїй машині, міг би цілком використати нечувану швидкість реактивного літака. Пройде дуже короткий час, ви самі трохи заспокоїтеся і переконаєтесь у справедливості моїх слів. І чим швидше це буде, тим краще.

Він замовк, і кілька хвилин у кімнаті тривала тиша.

— Тут нічого вагатися, Марино, — сказав Крайнєв, — ми всі вже зрозуміли, що зараз треба робити. Перспективу може втратити людина, а Комуністична партія не втрачає перспективи ніколи. І коли вона нам наказує працювати саме тут, то ніяких сумнівів бути не може. Перед нами зараз тільки одне завдання — працювати так, як від нас вимагають, дати все, що від нас хоче мати армія, — може, не зараз, але якнайшвидше.

Двері прочинилися, і в кімнату зайшла Валя. Вона була в льотному комбінезоні, в руці тримала шолом. Надворі вже починала залягати зима, зривався сніжок, дзвінкий уральський морозець скував калюжки. На льотному полі було вітряно і морозно. Доводилося тепло вдягатися.

Обличчя Валі пашіло рум'янцем. Видно, вона швидко йшла чи, може, навіть бігла до Валенса.

— Адаме Олександровичу, — з ходу сказала вона, навіть ні з ким не вітаючись, — аеродром доведеться поширювати. Тут на ньому реактивного літака не посадиш. Ой, Марина, — раптом пізнала вона дівчину, — як же ти змарніла, моя хороша.

І вона кинулася до Марини, схопила її в обійми.

Разом з Валею в кімнату ввійшов дух діловитості і роботи. Марина ясно побачила, що люди тут уже працюють. на повну потужність, і для якихось вагань чи сумнівів місця бути не може. І раптом вся попередня розмова стала здаватися їй недоречною. Зараз треба було братися до роботи, щоб і справді реактивні літаки якнайшвидше з'явилися в небі війни.

— І ще я одне хочу сказати, товариші інженери, — продовжувала Валя, випускаючи Марину з обіймів, — без роботи я тут не маю наміру сидіти. Так ви вже постарайтеся якомога швидше матеріал для досліджень мені приставити. Щоб було на чому літати. Повторюю — краще мені було б, звичайно, німців бити, але раз уже така моя доля, то нічого не зробиш — давайте мені літаки випробовувати.

1 ... 119 120 121 ... 160
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряні крила», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зоряні крила"