Читати книгу - "Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)"

Витримавши паузу, Гайдук спитав Троянка:

— У вас є військове звання?

— Старший лейтенант військ біологічного захисту.

— Присвоюю вам звання майора і призначаю командувачем операції «Хліб життя». Вам підпорядковуються всі підрозділи Збройних сил і поліції. Генерал Максимов відсторонюється від операції і повертається до Львова. Потім ми з вами розберемось, — похмуро пообіцяв Гайдук переляканому Максимову. — Генерал Селім-хан зосереджується на придушенні ісламського повстання. Для наведення порядку у військах призначаю заступником командувача Троянка начальника воєнної розвідки генерал-майора Коваля.

Два місяці тому Гайдук відкликав Коваля з Польщі й призначив його начальником управління воєнної розвідки і, одночасно, заступником директора Національного агентства внутрішньої безпеки. Незважаючи на своє замилування військовою історією, у багатьох ситуаціях — ще з часів Швейцарії — Коваль виявив себе жорстким керівником і здібним організатором.

Коваль, який прилетів до Мелітополя разом із Гайдуком, мовчки слухав доповіді своїх колег: його особливо зацікавила інформація про хвіст, що простягнувся від ядра сарани до бази постачання, яка перебувала поза межами державних кордонів України-Руси.

— Пане Коваль, — звернувся до нього Гайдук, виводячи зі стану роздумів. — Вам зрозуміле завдання?

— Так точно, — напружився Коваль.

— Ви повинні, допомагаючи майору Троянку, організувати взаємодію всіх родів військ і, по-друге, — навести лад у військах і серед населення. Припинити паніку. Діяти за законами воєнного стану. Розмежувати шляхи евакуації і шляхи пересування військ у зону бойових дій. Задіяти для цього корпус жандармерії. Порушників, дезертирів і панікерів розстрілювати без суду і слідства. Якщо не зупинимо сарану під Гуляй-полем, вона знищить не тільки наш врожай, але і енергетичний вузол на Дніпрі.

Гайдук подивився на Троянка, котрий наче був схожий на в’язня, який припинив щойно голодовку.

— Майор, негайно прийміть душ, поголіться й одягніть нову уніформу. Виглядаєте, як опудало… Випийте каву, поїжте. І покажіть мені — де і як ви збираєтесь остаточно зупинити сарану?

Троянко підійшов до великомасштабної карти Гуляйпільського повіту і твердо, хоч ніякої твердості не було ні в його постаті, ні в рухах, сказав:

— Тут. Село Святодухівка, тридцять п’ять кілометрів на схід від Гуляйполя. Тут є те, що нам потрібне. Пропоную негайно евакуювати село і провести необхідні роботи на водоймі, яку місцеві жителі називають Махновським морем.

Стоячи перед картою, Троянко став детально викладати план бойових дій і робив це з такою чіткістю, що Гайдук здивувався — звідки вона в гуманітарія-біолога, мандрівника, схожого на хіпі, нещасного вдівця, який назвав на честь загиблої дружини Луїзи отруту проти сарани ЛУАС-14. Це спрага помсти чи системний дар, закладений природою й виявлений випадково, під час екстремальної ситуації?

Нарада тривала дві години. Генерал Максимов тихо зник, відлетів до Львова, намагаючись не привертати більше уваги до своєї особи. Генерал Селім-хан, перш ніж виїхати в розташування бригади яничар, поставив дивне питання, що примусило напружитися всіх присутніх:

— Пане Верховний головнокомандувач, чи даєте ви право моїй бригаді брати ясир?

— Що ви маєте на увазі? — якомога спокійніше спитав Гайдук, хоча всередині в нього все похолонуло.

— Я не маю на увазі українських дівчат і хлопців, як у часи Богдана Хмельницького, — повільно, обводячи всіх важким поглядом, роз’яснив Селім-хан. — Для цього сьогодні існують економічні стимули. Я маю на увазі тих мусульман-бунтівників, які хочуть жити в ісламській Україні. Я пропоную брати їх у полон і гнати в Крим. Ми надамо їм можливість жити в умовах ісламського режиму, і вони принесуть Криму користь. У нас вони швидко забудуть цього шайтана Омара і стануть справжніми мусульманами, — криво посміхнувся Селім-хан. — Ви згодні, Ігорю Петровичу?

— Згоден, — сухо, через силу видушив із себе це слово Гайдук. Знав, що сталося б, якби не погодився. Пам’ятав історію Берестечка.

Виразно задоволений, Селім-хан відкланявся й велично вийшов зі штабної зали.

У залі залишились Гайдук, Троянко, Нерубай, Коваль і група штабних офіцерів, які пригнічено спостерігали за діалогом Селім-хана і Гайдука.

— Продовжуємо, — сказав Координатор, наче нічого не сталося. Але сталося. Гайдук не міг себе заспокоювати тим, що прийде час, і проблему Селім-хана він розв’яже. Часу на це не було. Його час — час Тирана — закінчувався.

Нерубай сидів, збайдужілий до всього, у кутку штабного приміщення, почуваючи себе розбитим і паралізованим поразкою, наче його «Порш» потрапив у катастрофу, врізався в бетонну стінку, а його господар випадково залишився у живих. Окуляри скинув і кліпав очима короткозоро, не бачачи ні карти, не слухаючи штабістів, бо нічого не розумів ні в топографії, пі в бойових діях, ні в логістиці. Єдине, що він розумів — це те, що він обісрався публічно перед усіма — перед своїм шефом, Троянком, генералами, якими хотів керувати, перед вищими офіцерами, які не звертали на нього жодної уваги, а топталися перед картою й голосно щось мовили.

Може, вперше у своєму житті він зрозумів, що не є найталановитішим, найблискучішім, найуспішнішим і що Калина Луцик, либонь, своїм жіночим тваринним нутром зрозуміла те, що ніякий він не альфа-самець, а нікчемний понтяра, який плив по життю under false colors — під чужим прапором, як кажуть американці.

Під ранок, увійшовши у стан ступору, майже на грані летаргічного сну, Нерубай відчув чиюсь тверду руку на своєму плечі.

Перед ним стояв Гайдук.

— Вставай, вояко, летимо додому.

Вже сидячи в літаку, запнувши ремені безпеки, Нерубай почув, як Гайдук наказує пілоту підлетіти до Святодухівки.

Сидячи по правому борту, Гайдук і Нерубай припали до ілюмінаторів. Над степом, ще повитим нічним туманом, над визрілими хлібами, виярками, річечками і порожніми селами спроквола прокидався тривожний ранок. Над Махновським морем, що було схоже на марево,