Читати книгу - "Вогнесміх"

Хто ти, Людино? Що ти, Людино? Скільки віків! Скільки Замків! Духу і серця твого бригантина Рветься крізь марево кар і гріхів. Боги й пороги! Межі й мережі! Всього було і донині ще є. Та в зореноснім грізнім Безмежжі Сонце твоє небувале встає. Здрастуй, Людино, Сонця Дитино! Крила здійми у надзоряний Дім. Ти — не билина! Ти — не крижина! Хмара в дощем, блискавиця і грім! Змучену Землю палко і ніжно В серце візьми і сльозою обмий. Доки з тобою Мати-Вітчизна — Доти і вічний шлях вогняний. Не забудь, не забудь, що Людина — то Зоряний Птах, Не спини свій політ на покритих плодами полях, То — лиш мить для спочинку. А далі — ізнову у Путь. Лине пісня від зір. Пісню Вічної Матері чуть… ЧАСТИНА ПЕРША
Резонанс еволюції
Я блукаю поглядом по шибі, В білих заморожених лісах, У озерах сплять замерзлі риби, На крижаних вітах сонний птах. Все завмерло — люди і тварини, В небі дим із комина спинивсь… Сплю і я край мерзлої картини, На правічну казку задививсь. Як же мертве видиво розбити? Та розгадка знайдена давно: Треба ту картину розтопити — Хукати скоріше на вікно.

Після ознайомлення з щоденником Русалії Гриць був сам не свій. Кілька днів підряд перечитував її записи, намагаючись проникнути в прихований зміст її фраз, роздумів. Що це? Фантасмагорія, цікава вигадка, містифікація? В ім’я чого? Для кого?

А що ж тоді його кавказька зустріч? Чи не надто неймовірна узгодженість?

Він знову їздив у Сміяни, зустрічався з прадідом Русалії. Той дивився на хлопця доброзичливо й сумовито, на всі запитання відповідав докірливим похитуванням голови. Зрештою зронив:

— Там все сказано, синку. Якщо її слова тобі нічого не відкрили, то що додам я?

— Я готовий летіти за нею — спалахнув Гриць, підхоплюючись з лавки. — Тільки як? Куди? Де її шукати?

— Ти вже її знайшов, — задумливо мовив старий кобзар. — Суть у тім, щоб утримати птаху. Силою таку не втримаєш. Вона сама прилетить туди, де має бути нова зустріч.

— Я відчуваю, що повинен їхати за нею. Як це зробити?

— Оцього не відаю. Переконаний: якщо зустріч нероздільна з твоєю любов’ю, то вона стане реальністю.

Гриць попрощався з прадідом, окрилений неясною надією. В Києві зустрівся з братом Борисом, напав на нього з вимогою познайомити з доктором Боголо.

— Нащо він тобі? — здивувався Борис, відсторонюючи на хвилину папери з графіками та схемами, які він уважно розглядав. — Що за дивна похапливість? Це несерйозно, брате.

Гриць, ніяковіючи й плутаючись, розповів про зустріч з Русалією, про те, що вона раптово виїхала на Папуа для лікарської практики, що він не зможе чекати так довго, що сама доля підказує використати можливість поїздки, оскільки тут присутній вчений з Папуа, а Борис з ним в тісній дружбі, і отже…

Старший брат зупинив бурхливий потік слововиверження, поплескав Гриця по плечу і поблажливо усміхнувся:

— До чого тут «отже»? Повна відсутність логіки. Тебе ще не навчила попередня пригода? За дівочими очима готовий летіти у безодню. Ти забув, що реальне життя — не казка!

— Казка! Казка, брате! — крикнув Гриць. — Ти не бачив Русалії. Якби бачив, якби знав усе, що знаю я, то…

— Бачу, бачу, — зітхнув Борис, протираючи окуляри. — Може, щось там і є небуденне, але ще більше — фантазії, романтики й звичайнісінької закоханості. Ну, ну, не витріщай на мене страшнющих очей. Те, що ти задумав, — фантасмагорія. Так наче це в Ірпінь підскочити. Близький світ — Папуа!

— А Маклай?

— Що Маклай?

— Він рвався туди, на край світу, ради науки, а це ж…

— Гм. Для тебе дівчина значніше науки?

— Аякже! Аякже, брате! А хіба для тебе не так?

— Гм, гм! — розгублено заморгав очима Борис. — Он воно як! А як у тебе з роботою?

— Звільнився остаточно.

— А в журналі?

— Обіцяв Товкач взяти в штат.

— А суд?

— Днями виступлю свідком. І тоді — вільний. З Товкачем домовлюся.

— Зажди, зажди, божевільний. Я тобі ще нічого не обіцяю. Боголо тепер нема в Києві. Він полетів на батьківщину. Днями я буду в Москві, має бути сеанс зв’язку з Юрієм для серйозного обміну інформацією. Із столиці зв’яжуся з Папуа,