Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

9. Терплячість під час національної катастрофи. Порівняно з особистісними проблемами, проблеми загальнонаціональні не мають рецептів швидкого подолання або гарантій їх подолання з першої спроби. Хоч загальнонаціональні, хоч особистісні, кризи зазвичай бувають складними, і для їх усунення потрібно випробувати цілу низку рецептів, перш ніж буде знайдений той реальний, який дійсно працюватиме. Тому подолання кризи потребує здатності терпіти і пригнічення, і двозначність, і невдачі. Навіть якщо загальнонаціональні рішення будуть прийматися лише одним диктатором, вони все одно потребуватимуть терплячості. Але загальнонаціональні рішення здебільшого ухвалюються в результаті переговорів між групами з розбіжними інтересами. Тому подолання загальнонаціональної кризи потребує надзвичайного терпіння.

Більшість розглянутих нами країн навчилися сталевій терплячості в результаті досвіду поразок і невдач. У першу чергу це стосується Японії епохи Мейдзі, Німеччини, Фінляндії та сучасної Японії. Після непроханого візиту Перрі в 1853 році Японії знадобилося 50 років, перш ніж вона спромоглася вести свою першу війну проти західної держави й перемогти в ній. 45 років потрібно було Німеччині для об'єднання після фактичного розчленування країни в 1945 році. Фінляндії після поразки 1944 року знадобилися десятиліття постійної оцінки й переоцінки своєї політики у відносинах із Радянським Союзом, коли вона намагалася вирахувати, яким формам радянського тиску можна успішно протистояти і які самостійні кроки здійснювати, не наражаючись при цьому на небезпеку радянського вторгнення. Японії після 1945 року довелося пережити американську окупацію, десятиліття матеріальної та економічної відбудови, хронічних соціально-економічних проблем, а також природних катаклізмів на кшталт землетрусів, тайфунів та цунамі. Всі ці чотири країни (а Японія — двічі) пережили приниження, але уникли пастки швидких і нерозсудливих дій. Терплячість виявилася основним чинником їхнього остаточного успіху.

Винятком із наведених вище історій про терплячість є сучасні Сполучені Штати. Звісно, можна заперечити: свого часу американці не раз виявляли терплячість, переживши невдачі, які часто траплялися в історії США: під час чотирирічної Громадянської війни, протягом дванадцяти років Великої депресії і чотирьох років Другої світової війни. Але Сполученим Штатам не довелося пережити приголомшливої поразки та окупації, як це сталося у випадку з Німеччиною, Японією, Францією та багатьма іншими країнами. Здобувши перемогу у всіх чотирьох війнах з іноземцями, починаючи з Американо-мексиканської війни 1846-1848 років і закінчуючи Другою світовою, американцям важко було пережити фактичну «нічию» у Корейській війні, змиритися з поразкою у В'єтнамській і толерувати відсутність реальних результатів у Афганській війні. Впродовж першого десятиліття двадцять першого століття Сполученим Штатам довелося долати складні внутрішні соціально-економічні та політичні проблеми, швидких і простих рішень для яких не існувало. Подолання цих проблем потребує натомість терплячості та здатності до компромісів, які ми наразі ще не змогли продемонструвати.

10. Національна гнучкість залежно від конкретної ситуації. Дихотомію гнучкості й негнучкості психологи використовують для характеристики індивідів. Особистісна гнучкість означає, що людина задля подолання проблеми здатна застосувати нові підходи. Про особистісну ж негнучкість говорять тоді, коли людина гадає, що для розв'язання всіх проблем існує лише якийсь один спосіб. Ця двоїстість, або дихотомія, виявилася важливою для розуміння розбіжностей між індивідами в їхній здатності подолати кризу шляхом розробки нових способів її подолання. Будь-який індивід може бути гнучким в одній сфері й негнучким — в іншій. Психологи вважають також гнучкість або негнучкість загальною рисою характеру того чи іншого індивіда, сила якої різниться в кожної людини залежно від виховання в дитинстві та життєвого досвіду загалом.

Якщо перейти від індивідів до країн, то, на мою думку, переконливих прикладів всеохоплюючої національної гнучкості чи негнучкості можна назвати зовсім небагато. Єдиним відомим мені прикладом, який не потребує докладного пояснення, є країна, яка в цій книзі не розглядається. Це — стародавня Ісландія. Протягом тих століть, коли Ісландією управляла Данія, ісландці часто викликали невдоволення данських губернаторів своєю явною негнучкістю й ворожим ставленням до пропонованих змін. Хоч які б позитивні зміни з метою покращення не пропонувала данська адміністрація, відповідь ісландців була незмінною: «Ні, ми не хочемо пробувати щось інше; ми хочемо й далі жити за нашими традиціями». Ісландці відмовлялися від данських пропозицій щодо поліпшення рибальських човнів, рибного експорту, зерновиробництва, гірничодобувної справи та виробництва канатів.

Така національна негнучкість стає цілком зрозумілою, якщо взяти до уваги вразливість ісландського довкілля. Ісландія розташована у високих широтах, має прохолодний клімат і короткий період дозрівання культур. Легкі ісландські ґрунти утворені з вулканічного попелу, а тому вразливі до ерозії й довго відновлюються. Рослинність Ісландії легко знищується через випас худоби, вітрову та водну ерозію і так само довго відновлюється. Упродовж перших років скандинавської колонізації ісландці перепробували різні методи господарювання, і всі — з катастрофічними наслідками, допоки їм не вдалося розробити комплекс раціональних і придатних на практиці сільськогосподарських технологій. Застосовуючи цей комплекс, вони більше не хотіли експериментувати зі своїми методами господарювання та іншими аспектами життя, бо вже мали в цьому відношенні болісний досвід; вибудувавши насамкінець робочу стратегію, яка їх влаштовувала, ісландці були впевнені, що всі інші спроби лише погіршать ситуацію.

Можливо, крім стародавньої Ісландії, є й інші країни, які в багатьох аспектах можна було б охарактеризувати як гнучкі чи негнучкі. Та в будь-якому разі неважко дійти висновку, що національна гнучкість проявляється залежно від ситуації: країна може бути гнучкою в одних сферах і негнучкою в інших. Фіни вперто відмовлялися погодитися на окупацію своєї країни, але виявили надзвичайну гнучкість і здатність до компромісу в тих питаннях, які інші країни вважають невід'ємними правами демократичної держави, наприклад, не дозволяти іншим державам змінювати правила президентських виборів у власній країні. Японія епохи Мейдзі не пішла на компроміс щодо ролі імператора та традиційної японської релігії, але виявила неабияку гнучкість в питанні політичних інституцій. Австралія тривалий час не йшла на компроміс щодо своєї британської ідентичності, водночас створюючи суспільство, значно більш індивідуалістичне та егалітарне, ніж британське.

Цікаві питання щодо гнучкості виникають, коли ми говоримо про Сполучені Штати. Американців як індивідів можна вважати гнучкими, зважаючи зокрема на їхню схильність до частих переїздів — в середньому кожних п'ять років. Історія американської політики має ознаки національної гнучкості, скажімо, розширення чи звуження сфери повноважень федерального уряду залежно від того, яка партія перебуває при владі, кооптації програм новостворених партій у програми двох найбільших політичних партій США, внаслідок чого процес розвитку новостворених партій переривався. Втім, з іншого боку, протягом останніх