Читати книгу - "Загублена земля. Темна вежа III"

Але Ґешер швидко пояснив йому, що потреба якраз крайня.

— Вона занадто важка для… — почав Джейк, але не договорив, бо пірат ухопив його за горло і підняв у повітря до рівня своїх очей. Від довгого забігу його лице трохи розчервонілося й вкрилося потом, а гнійники, що в'їдалися в шкіру, набули огидного відтінку, жовтого з пурпуровим. Із відкритих наривів витікала густа рідина і цівки крові. Джейк встиг відчути густий сморід, що йшов від Ґешерового тіла, а потім рука зімкнулася довкола його горла й перекрила дихання.

— Слухай уважно, недоумку, бо це тобі останнє попередження. Або ти зараз же знімеш цю довбану кришку, або я запхаю руку тобі до рота і вирву язика. І можеш кусатися, скільки влізе, бо в мене ця зараза в крові. Не мине й тижня, як перші квіточки з'являться на твоєму личку. Якщо доживеш. Затямив?

Джейк шалено закивав. Ґешерове обличчя вже почало розпливатися перед його очима сірою плямою, туман дедалі густішав, а голос долинав наче здаля.

— Гаразд. — Ґешер кинув його на землю. Джейк гепнувся біля каналізаційного люка, важко хапаючи ротом повітря й кашляючи, наче перед блюванням. І врешті–решт спромігся глибоко вдихнути повітря — рідкого вогню, що негайно обпік йому легені. Він виплюнув скривавлений згусток мокроти, і від її вигляду його ледь не знудило.

— А тепер годі вже теревенити, світло моїх очей, знімай кришку.

Джейк підповз до люка, взявся за ручку і цього разу вже смикнув щосили. На якусь жахливу мить йому здалося, що важезна кришка не зрушить з місця. А потім він уявив собі, як Ґешерові пальці тягнуться йому до рота та хапають за язик, і де тільки сили взялися. У спині немилосердно заболіло, було таке відчуття, що якась частина хребта зсунулася з місця, але люк, скрегочучи на бруківці, повільно піддавався. Ось уже поглядові відкрилася вузька серпоподібна усмішка самої темряви.

— Добре, малий, добре! — зрадів Гешер. — Ти ж мій маленький мул! Тягни далі — не здавайся, ще трохи!

Коли серп став півмісяцем, а біль у попереку вже пік вогнем, Ґешер дав Джейкові піддупника, і той розтягнувся на землі.

— Дуже добре! — вдоволено сказав пірат, зазираючи в отвір. — А тепер, малий, спустися драбиною, вона там збоку. Але дивися не впади, тримайся добре, бо ті щаблі в біса слизькі й мохом порослі. їх там штук зо двадцять, наскільки я пам'ятаю. А коли спустишся на дно, стій і чекай на мене. Може, тобі й захочеться втекти від старого приятеля, але хіба ж це буде розумно? Як ти гадаєш, розумно?

— Ні, — відповів Джейк. — Мабуть, ні.

— Дуже мудро, синку! — Гешер розплився в своїй огидній усмішці, в черговий раз демонструючи жалюгідні залишки зубів. — Там темно. І ціла тисяча коридорів розходиться на всі боки. Твій старий приятель Ґешер знає їх усі, як облуплені, а от ти загубишся вмить. А ще там є щури… дуже великі і дуже голодні. Так що стій і чекай.

— Я стоятиму.

Ґешер пильно до нього придивився.

— Ти говориш, як мале Юненя, але ти не Юн, я впевнений. Звідки ти, хлопче?

Джейк мовчав.

— Oо, шалапут язика проковтнув? Ну нічого. Цок–Цок швидко з тебе правду добуде. У нього є такий дар, що люди самі починають говорити. А коли вже розговоряться, то говорять так швидко і кричать так голосно, що, аби спинити, їх доводиться стукати по довбешці. У присутності Цок–Цока шалапутам не дозволяється ковтати чиїсь язики, навіть таких молоденьких і смачненьких, як ти. А тепер пішов униз. Но, пішов!

І він замахнувся на хлопчика ногою, але цього разу Джейкові вдалося ухилитися від удару. Він зазирнув у напіввідчинений люк, побачив драбину і поліз. Його голова й груди ще не встигли зануритися в темряву, коли повітря струсонув потужний гуркіт. Він пролунав десь на відстані милі або навіть більше, але Джейк без зайвих пояснень збагнув, що це було. З його вуст зірвався крик жалю.

Ґешер скривив рота у зловісній усмішці.

— А твій крутий друзяка вистежив тебе трохи далі, ніж ти сподівався, ге? Але я так і думав, бо бачив, які в нього вперті й хитрющі очі. Я думав, що він піде за своїм маленьким солоденьким хлопчиком, якщо збереться, і він таки зібрався. Дротяну пастку він побачив, але фонтан його причавив. Усе пучком. Лізь, солоденький.

І він націлився ногою на Джейкову голову. Хлопчик уник удару, але послизнувся на драбині, пригвинченій до стінки каналізаційного люка, і не впав тільки тому, що вчасно вхопився за вкриту струпами гомілку Гешера. Він благально подивився на пірата і на тому гнійному лиці смертника не побачив жалю.

— Будь ласка, — сказав він, чуючи, як слова переходять у схлипування. Перед його очима стояла картина: Роланд лежить розчавлений велетенським фонтаном. Що тоді сказав Ґешер? Якщо він комусь знадобиться, то цей хтось буде змушений відшкрібати його від землі.

— Благай, скільки хочеш, любчику. Але не сподівайся, що тебе почують. Бо на цьому боці мосту милосердя закінчується. А тепер лізь, бо я тебе так віддухопелю, що криваві мізки крізь криваві вуха полізуть.

Тож Джейку лишалося тільки одне — спускатися. Коли він досяг стоячої води на дні, то вже не хотів плакати. Він стояв і, згорбившись та похнюпивши носа, терпляче чекав, поки Ґешер поведе його назустріч долі.

23

Пастку у вигляді перехрещених дротів, які стримували лавину сміття, Роланд ледь не зачепив, але підвішений фонтан здався йому повною нісенітницею. Таке могла влаштувати лише якась дурна, недорозвинена дитина. Колись Корт навчив їх постійно пильнувати, перебуваючи на території ворога, — оглядати сектори не тільки спереду і ззаду, але й угорі.

— Стій, — наказав він Юкові, підвищуючи голос, щоб перекричати барабани.

— їй! — погодився Юк, а потім подивився вперед і одразу ж додав: — Ейк!

— Так. — Стрілець іще раз подивився на висячий мармуровий фонтан і оглянув дорогу, шукаючи пусковий механізм. Дві пластини він помітив одразу. Можливо, колись вони ще так–сяк були схожі на бруківку, під яку їх замаскували, але той час давно минув. Роланд нахилився, сперся руками на коліна і заговорив до Юка, який дивився йому у вічі. — Зараз я тебе візьму на руки. Ненадовго. Не крутися, Юк.

— Юк!

Роланд узяв шалапута в руки. Спершу Юк напружився і спробував виборсатися, але потім Роланд відчув, що тваринка змирилася. Звісно, Юкові не подобалося, що