Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

– Клюнула! – сказав Серж  колезі. – Мчить до Бориса.

Той тільки усміхнуся.

– А ти майстерно її! Якщо це так – то з мене «бурбон»! Звісно, після закінчення справи!

Але поки вони так перекидалися фразам Роза зупинилася. Невже вона щось відчула? Та ні. Це вона просто зустрілася з якимось молодиком.

– Ти диви. А говорила дещо інакше. Казала, що в місті вперше! – прокоментував Серж. – Бреше! А це означає, що щось скриває! А хто цей молодик? Братом бути не може. Бо її справжній брат помер два роки тому від алкоголю. Другом теж. Бо вона, з її слів, тут вперше. То хто ж він?!

А тим часом чоловік сказав щось жінці, пообзирався довкола, швидко пішов геть і скоро зник з поля зору в якомусь з під’їздів.

– Ми його загубили – сказав сержант. – Що робитимемо?!

– Ти фото зробив? – спитав Серж, звертаючись до фотографа, котрий сидів на задньому сидінні.

– Аякже. Просто прекрасне, чітке фото лиця.

– Ну то все добре. Фото розішли усім своїм. А раптом щось випливе. Не може ж бути аби він був білим і пухнастим. Ну от і все. поки що.

Він зітхнув. Ні, це ще зовсім не все. Все лише для них. А він зараз буде дбати про безпеку свого клієнта. Точніше обох. Бо Роан приїхав разом зі своєю подругою. Це і добре і погано водночас. Ну але є так як є.

– Все гаразд. – сказав він спокійним тоном. – Вона занервувала. Все як я і передбачав. Це дуже правильний знак. А вам слід бути обережним. Є ще хтось третій. І дуже скоро ми дізнаємося хто він.

Він розповів Роанові, що бачив кілка хвилин тому.

– Думаю, що ми натрапили на дуже велику рибину. Тобто, на дуже добре сплановану операцію, досить сильної організованої групи.