Читати книгу - "Очі Лісу, Денис Ряполов"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він розглядав квіти і щось бурмотів собі під носа.
– Може, їх приніс хтось, хто живе поряд? – Катя з тривогою дивилася на квіти.
– Поряд нікого немає.
– Ясно…
Пес підійшов до господаря і понюхав квіти, впізнавши запах, він заскавчав і притулився до діда. Той із ніжністю почухав його шию та за вушком.
– Все гаразд, все гаразд…
Гілки дерев заколихалися, наче ліс нарешті прокинувся.
– Дівча, слухай сюди, – почав дід, не відводячи очей від лісу. – Буди свою подругу і рушайте в долину. Стежки розмило, але ви сильні та зможете пройти. Раніше б я радив залишитися тут ще на одну ніч, але не тепер… Тільки рушати потрібно зараз, бо часу дуже мало.
– Ми не можемо, – Катя нахмурилася.
Дід повернувся до неї:
– Тобто?
– Мілана сильно підвернула ногу, ввечері вона ледь могла ступити на неї.
– Біда…
Дід покачав головою, потім подивився на квіти в руках і кинув їх в сторону, в кущі.
– Щось сталося? – Катя сіла на лавку поряд.
– Квіти, – він кивнув в сторону, де тепер валявся букетик. – Поганий знак.
– Знак…, – проговорила Катя, її серце на мить зупинилося від згадки про дівочий сміх за вікном.
– Можеш думати, що я здурів, але сьогодні ви тут зустрінетеся із…
– Прийде мавка, так?
– То ти знаєш про них? – здивувався дід.
– Мені мама багато розповідала про них.
– То вона мудра жінка.
– Так, мудра…
– Мавка спробує обдурити вас, кликатиме, але ви не слухайте її. Залишайтеся біля хати або взагалі в хаті. І не виходьте з хати наодинці.
Дід вийняв з кишені мішечок з сухою травою і передав його дівчині.
– Як я піду, кинь трохи на стежку, біля дверей та вікон хати, добре?
– Добре, дякую.
– Розумна дівчина…
– Я все ще не знаю, як вас звати.
– Матвій Йосипович, – дід простягнув їй руку.
– А мене звати Катя, а там Мілана спить.
– Дуже приємно, Катю.
Серед дерев закричав птах, з лісу наче повіяло холодом.
– А ви бачили її? – Катя сховала руки в рукава светра.
Обличчя діда стало похмурим:
– Бачив… вона забрала мою дружину років тридцять назад.
– Ох…
– Ганна, так дружину звали, сильно захворіла і думки її переплуталися. Вона побачила свою матір та сестер і все казала, що вони кличуть її. Вона чула їх, як вони звали її в ліс.
Дід витер сльозу, що покотилася по щоці.
– Я заснув і Ганна вийшла в ліс і зникла. Я тоді не вірив в духів лісу, але коли через рік Ганна прийшла до хати і кликала мене… така юна… така щаслива… Я… повірив…
Дід запнувся і намагався зробити вдих. Нарешті вдихнувши, він продовжив:
– Того дня моя сестра навідувала мене, вона побачила, як я йду до Мавки. Я вже простягнув до неї руку, як сестра облила Мавку водою із м’ятою. Та закричала, її обличчя стало сірим, а очі чорними. Вона втекла назад в ліс. Тоді я й повірив в духів.
З лісу почулася ніжна мелодія, хтось заграв на сопілці близько до хатинки. Катя з дідом з тривогою подивилися на ліс, пес тихо загарчав і сховався за ногою старого.
– Бавиться з нами, – сказав дід.
– Матвію, – тепер з лісу чувся жіночий голос. – Чи ти більше мене не любиш?
Дід важко вдихнув, з очей бризнули сльози.
– Геть! – він підвівся і погрозив голосу кулаком. – Кажу тобі, йди геть!
Він схопився за серце і, опираючись рукою об лавку, повільно сів на землю.
Катя опустилася біля нього:
– Вам погано?
– Стережись мавки, доню, – прошепотів він.
– Я допоможу вам, – Катя закинула його руку собі на спину. – Тримайтеся.
На двір вийшла Мілана, вона побачила Катю і пошкутульгала їй на допомогу.
– Що тут сталося? Серцевий напад?
– Віднесемо його в спальню, – сказала Катя.
Мілана, обережно ступаючи на праву ногу, допомогла відтягнути діда в спальну кімнату. Вони поклали його на ліжко, Катя дістала із шафи наволочку і заправила подушку і вкрила діда покривалом та хусткою. Біля ліжка сів пес, він жалібно скавчав і поклав підборіддя на руку старого.
– Зможемо лікаря викликати? – запитала Мілана.
– Не треба лікаря, все пройде, – тихо сказав дід. – Дайте полежати трохи.
– Ми маємо викликати лікаря, це ж серйозно, – Катя сжала його руку.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Очі Лісу, Денис Ряполов», після закриття браузера.