Читати книгу - "Сяйво світів, Алюшина Полина"

 - І тим самим кожен Божий день. - Закінчив за Конодара Дако. - Скажи своєму батькові про це. Він зрозуміє. У нього стільки людей, що, я думаю, зможе обійтися без тебе якийсь час.

         - Мабуть, ти маєш рацію. - Задумливо промовив коваль, і глянув на двері.

- Гей, ти що? Чи не втікати ти зібрався? – Ніби прочитавши думки друга, спитав Дако.

- Батько не відпустить мене. Я вже намагався йому це пояснити. І неодноразово. Марно. Він і чути нічого не хоче. Батько вважає, раз у мене все само собою виходить, то тут моє місце. - Конодар замовк. Після доволі тривалої паузи він продовжив. - Я вирішив сьогодні вночі піти з дому та шукати свою долю.

Дако зніяковіло глянув на друга. - Ти це серйозно?

- Серйозно.

- Якщо так, то удачі тобі в твоїх подорожах. Тільки колись зазирни сюди. - Дако глянув на молодого хлопця і примружився. - Я приготую щось особливе. Для різноманітності. І обидва друзі розреготалися.

Увечері того ж дня Конодар закінчив кування свого меча, зібрав речі в дорогу і ніби ліг спати. Далеко за північ він підвівся, дістав з-під подушки заховану сумку, меч і тихо відчинив двері своєї кімнати. Обережно на шкарпетках пройшов коридором до зали. Тут стояли стелажі зі сувоями, що зберігали секрети різних сплавів та властивостей металів. Скільки він їх перечитав? Навряд чи половину. Батько з жадібністю набував нових і нових сувоїв, ніби намагався зробити з сина мудреця. Набридло, – тихо сказав юнак і рушив до порога. Двері були не замкнуті. Відкривши її, молодий коваль озирнувся. Не хотілося йти з рідного дому ось так, як злодій. Але тоді йому доведеться сидіти тут і займатися одним й тим самим. Конодар труснув головою, відганяючи від себе це бачення. Набридло, - подумав він про себе і переступив через поріг. Тут шукач пригод оступився на сходах і впав.

- Набридло! – Скрикнув хлопець, швидко підводячись і обтрушуючись. Зачинив двері й несамовито побіг геть із батьківського дому.

Кілька днів Конодар йшов лісом на північ. Погода стояла суха, і мандрівникові нічого не заважало насолоджуватися власною свободою. Іноді юнак думав, що робить зараз батько чи Дако, але ці думки швидко проходили. Адже попереду на нього чекало незвідане. Це приводило Конодара у захоплений трепет і змушувало його йти швидше. Коли припаси почали добігати кінця, молодий коваль перетнув річку, що зустрілася в нього на шляху, і вирушив до найближчого міста їх поповнити.

Величезні ворота вітали подорожніх яскравими прапорами, що майоріли на вітру. Широка викладена з каміння дорога, звиваючись, йшла кудись углиб. Жителі та гості міста снували туди-сюди, і гомін стояв з усіх боків. Дізнавшись біля жінки, де дістати все необхідне, Конодар пішов на ярмарок чотирьох стихій. Серед інших товарів там продавали зілля, магічні предмети та зачаровану зброю. Останнє дуже зацікавило юнака. Так, він був чудовим майстром, але чаклувати не вмів і з магією ніколи не стикався, хоч і не раз виготовляв зброю на замовлення для чаклунів. Коваль завжди думав, що чаклуни не використовують магію для зброї, бо вважав за справу честі показати своє вміння і спритність. А застосовувати чари, наділяючи їм зброю, це, на думку Конодара, зовсім не шанувало його власника. Проте виявилося, що така зброя існує. І мало того, її вільно продають у людському місті. Значить, до містечка, де він жив усі ці роки, доходили далеко не всі новини.

Купивши все необхідне, молодий мандрівник залишив ярмарок та пішов у бік головної вулиці. Пройшовши кілька будинків, коваль почув дивні звуки, схожі на брязкіт металу. Недовго думаючи, Конодар звернув із широкої вулиці у провулок. Тут виявилося напрочуд темно і сиро, як у льоху. Але незважаючи на це, молодий мандрівник зміг розрізнити п'ять силуетів. Причому четверо нападали на п'ятого. Він зробив пару тихих і обережних кроків уперед і побачив, як четверо чаклунів, одягнених у довгі фіолетові мантії, намагаються зловити витончено скроєну дівчину. Один із нападників дістав жезл і промовив заклинання якимось дивно гуючим голосом, і бузковий магічний струмінь попрямував у бік стрункої красуні в темно-коричневому плащі. Магічне кільце оточило її і почало швидко зменшуватися. Це здивувало коваля. Як у людському місті опинилися чаклуни, та ще й застосовують магію, якщо вони оголошені поза законом? Але те, що Конодар побачив за мить, просто приголомшило його. З неймовірною граціозністю, немов кішка, дівчина різко підстрибнула вгору, та так високо, що її голова, вкрита каптуром, зрівнялася з вікном на третьому поверсі. Присівши на виступ сусіднього будинку, стрибунка не без гордості і зі сміхом у голосі промовила:

- І це все, що може зробити ваш король? Не витрачайте сили даремно, вони вам усім незабаром ой як знадобляться.

Зробивши сальто і поваливши одного з нападників, незнайомка поспішила скоріше залишити провулок. Але тут дорогу їй перегородив найбільший чаклун із усіх. Він щось швидко промимрив і в ту ж мить подвоївся, а потім ще раз і ще раз. Ніколи не бачивши у своєму житті нічого подібного, молодий коваль зовсім остовпів. Але як тільки він побачив, що кілька абсолютно однакових чаклунів схопили дівчину, і один із них замахується, щоб ударити її в спину кинджалом, Конодар прийшов до тями і кинувся на допомогу, кричачи, що є сили:

- Ану не чіпай її!

Одна з копій обернулася і, створивши вогненну сферу, кинула її в юнака. Магія відкинула Конодара убік, але той утримався на ногах і стрімко пішов на ворога. Замахнувшись своїм мечем, юнак проткнув справжнього чаклуна, і всі його копії зникли. У той же час інший чаклун накинувся на стрибунцю і спробував перерізати їй горло, але раптом упав. З його грудей стирчав клинок Конодара. Не роздумуючи, коваль кинувся до дівчини, щоб допомогти відбити атаку третього нападника. Але цієї миті четвертий витяг зі свого вбитого побратима меч коваля, пробурмотів над ним якесь заклинання і попрямував у бік тих, хто б'ється. Помітивши чаклуна, що наближається, з мечем у руці, молода стрибунка стрепенулась і пустила в нього стрілу з лука, що незрозуміло звідки взявся. Той ухилився і кинув клинок у лучницю зі словами: