Читати книгу - "Піранезі, Сюзанна Кларк"

Сьогоднішній день я провів за звичними справами; риболовлею, збиранням водоростей, роботою над Каталогом Статуй. Надвечір зібрав трохи припасів і подався до Сто Дев’яносто Другої Західної Зали.

Дорогою Будинок показав мені багато див.

У Сорок П’ятому Вестибюлі я побачив Сходи, що перетворилися на суцільну мідієву банку. Одна зі Статуй, що стоять уздовж Стіни на Сходах, майже вся заховалася під синьо-чорним панциром із мідій — вільними залишилися тільки половина пильного Обличчя та біла простягнута Рука. Я зробив ескіз Статуї у своєму Щоденнику.

У П’ятдесят Другій Західній Залі я натрапив на Стіну, омиту таким яскравим золотим Світлом, що Статуї неначе розчинялися в ньому. Далі пройшов до маленького Передпокою, в якому мало Вікон і панують прохолода й тінь. Я побачив Статую Жінки, що простягає широкий плаский Таріль, щоб із нього напилося Ведмежа.

На підступах до Сімдесят Восьмого Вестибюля Хідники були закидані Дрібними Камінцями. Спершу я бачив лиш окремі розсипи то там, то тут, але наблизившись до Вестибюля, пішов нерівною й підступною Підлогою з Гострих Каменів. У самому Вестибюлі під Уламками досі текла тонким шаром Вода. По Кутках нагромаджені Зламані Статуї.

Я йшов далі. У Вісімдесят Восьмій Західній Залі Хідник був вільний від Сміття, але я зіткнувся з іншою проблемою. У цій Залі угніздилася колонія сріблястих мартинів, і мій непроханий прихід до них викликав лють. Вони обурено заверещали й рушили до мене, б’ючи крилами й намагаючись мене клювати. Я махав руками й кричав, щоб їх віднадити.

Я досяг Сто Дев’яносто Другої Західної Зали. Став біля Єдиних Дверей і зазирнув усередину. Довколишні Зали були повні м’яко-блакитних Сутінок, але саме в цій Залі (яка, як я вже казав, не має Вікон) панувала темрява, її Статуї лишалися невидимими. Звідти віяло легким протягом, схожим на холодний подих.

Я не призвичаєний до Цілковитої Темряви. У Будинку дуже мало Темних Місць; можливо, то там, то тут трапляться Тінисті Кутки в Передпокоях або Куточки в Занепалих Залах, де Світло затуляють Уламки; але загалом у Будинку не темно. Навіть уночі Зорі яскраво світять у Вікна.

Мені видавалося, що для відповіді на запитання Однодумця (які Зорі видно з дверей до Зали?) потрібно буде лише встановити точну орієнтацію Зали, а тоді зазирнути до моїх Зоряних Мап. Але тепер, опинившись біля Дверей, я усвідомив, що цей план аж надто оптимістичний. Двері були приблизно чотири метри завширшки та одинадцять метрів заввишки, а це дуже багато для Дверей, але вкрай мало порівняно з безмежною шириною Неба. Я не міг сказати, які Зорі видно у Дверях, не провівши ночі в цій Залі й не побачивши на власні очі.

Ця перспектива мене не приваблювала.

Я згадав, як піднявся Сходами до Верхньої Зали над Дев’ятнадцятою Східною Залою й побачив, що вона наповнена Хмарами. Я пригадав, що в тій Залі повно велетенських Постатей, які вчиняють насильство, і кожне Обличчя там спотворене криками люті чи нестерпного болю.

Припустімо (подумав я), що це станеться знову. Припустімо, що я ввійду в Пітьму Сто Дев’яносто Другої Західної Зали й ляжу спати, а тоді прокинуся й зрозумію, що мене оточують жахіття.

Я розізлився на самого себе й сповнився огиди до власного боягузтва. Не можна так мислити! Хіба я чотири години йшов до цієї Зали, щоби просто побоятися ввійти? Просто сміх! Я сказав собі, що страх, який я раніше відчув у тій Верхній Залі, навряд чи з’явиться деінде. Зрештою, я ж уже входив до Сто Дев’яносто Другої Західної Зали. Якби Статуї були особливо жорстокі чи страшні, я, безумовно, це запам’ятав би. До того ж у мене є зобов’язання перед Однодумцем. Йому потрібно знати, які Зорі видно з Дверей.

І все ж Темрява мене бентежила. Я вирішив увійти трохи пізніше. Сів за порогом, поїв, попив і зробив цей запис у Щоденнику.

Сто Дев’яносто Друга Західна Зала

ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТОГО ДНЯ ШОСТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Завершивши попередній запис у Щоденнику, я ввійшов до Сто Дев’яносто Другої Західної Зали. Мене огорнули Пітьма й Холод. Пройшовши трохи далі (на мою думку, метрів із двадцять), я повернувся обличчям до Єдиних Дверей, що стояли просто навпроти Вікна в Коридорі за порогом. Сів і закутався в ковдру.

Попервах я гостро усвідомлював Пітьму в себе за спиною й пильні погляди Незнаних Статуй. Було дуже тихо. Зала, в якій я зазвичай сплю — Третя Північна Зала, — повна птахів, і вночі я чую, як вони тихенько соваються й тріпотять, не знімаючись із місць; але у Сто Дев’яносто Другій Західній Залі птахів, як я зрозумів, не було. Вочевидь, вона бентежила їх так само, як мене.

Я постарався зосередитися на єдиній знайомій деталі: на шумі Моря в Нижніх Залах, на плюскоті Води об Стіни в тисячі, цілій тисячі Кімнат. Цей звук супроводжує мене щодня. Я щоночі засинаю під нього, достоту як дитина, що спокійно пригорнулася до грудей матері й слухає удари її серця. І саме це, найпевніше, сталося тепер, оскільки далі я усвідомив, що раптово пробудився.

У центрі Єдиного Дверного Прорізу виднівся Повний Місяць, який заливав Залу Світлом. Усі Статуї на Стінах були розміщені так, ніби щойно повернулись обличчями до Дверей, їхні мармурові Очі пильно дивилися на Місяць. Вони відрізнялися від Статуй в інших Залах: то були не окремі особи, а зображення Натовпу. Тут дві Статуї обіймали одна одну; ось одна поклала Руку на Плече Статуї попереду, щоб посунутися вперед і побачити Місяць; одна Дитина трималася за Руку Батька. Був навіть Пес, який не цікавився Місяцем і стояв на Задніх Лапах, приклавши Передні Лапи до Грудей Господаря й силкуючись привернути до себе увагу. Задня Стіна була повністю заставлена Статуями — не охайними Ярусами Статуй, а безладним, хаотичним Натовпом. Серед них найбільше виділявся Молодик, який стояв омитий Місячним Сяйвом із захватом на Обличчі та тримав у Руці Знамено.

Я мало не забув, як дихати. На мить я приблизно уявив, як воно могло б бути, якби у Світі жило не двоє людей, а кілька тисяч.

Вісімдесят Восьма Західна Зала

ДРУГИЙ ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТОГО ДНЯ ШОСТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Повний Місяць спустився на заході, Світло в Залі пригасло, а Сузір’я у Вікні навпроти Дверей стали яскравішими. Я занотував, які Сузір’я й Зорі бачив. На Світанку поспав кілька годин, а