read-books.club » Поезія » Спалахи. Скрашуючи тишу, Гриць Янківська 📚 - Українською

Читати книгу - "Спалахи. Скрашуючи тишу, Гриць Янківська "

11
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Спалахи. Скрашуючи тишу" автора Гриць Янківська. Жанр книги: Поезія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 11 12 13 ... 16
Перейти на сторінку:

Бозя насіння лускає,
Зубом громи розколює,
Тож поспішай із бузьками
В гнізда ховати голови.

Ликом до лику стрітяться
Дрібність її з величністю.
Я поступилась сховищем,
Плину тепер до вічності.

Як блискавиця вкотиться –
Ризик вітрилу врватися.
Най не задержу спокою,
Та не берусь ховатися.

Сонцю, посунься з обрію!
Плину питати в Боженьки,
Як то, позбутись голосу?
Як ото, жити пошепки?
07.05.2018

 

Циганська королева

Ще мить і зникну в мареві, як в сонця полум'ї.
Пекуча манить синява очей притомлених.
Лискучі язики набрались сорому
Чіплятись рукавів
Моїх.

Їх не спинить ні сміх, ні злива.
Я непевна, хитка, мінлива –
Простягаю поволі руку,
Мов вичікую муку.

Ворожи мені чорно, ци́ганко,
Королеву циганську видивись.
Я на бич прив'язала китиці.
Веселіше!

Затанцюй мені гнучко, ци́ганко,
Повтори мої рухи злюблені.
Що не вкрадено – те загублено.
Не шкодуй!

Та заплач мені звіздно, ци́ганко,
Пороси мою ніч озорену.
Простягаю в твою простягнуту
Золото.

Ой, лей!
Лей-лей!
Прудкіші за бич, бо дикі,
Гостріші за лезо зору.
Зрізаю долонею жало
Отих язиків.

Та падаю долу долі.
Се мрево, се стигма часу –
У миті згорає вічність,
Коли палка.

На піки нанизані чирви шляхів перехресних.
Ще мить і забубнявіють, і буде цвіт.
А ти по очах притомлених, а не по картах чесних
Наворожи мені світ.
14.05.2018

 

Ароматом півоній

В привідкрите вікно крадеться вечірня свіжість,
Околяса одежі торкає рельєфи шкіри,
І переклик жабиний до сміху лоскоче, ніжить –
Це у серця скарбницю природа кладе офіри.

Полудневої спеки відлуння вдаряє в скроні.
Тіло стомлене, непритомніє всьому суть.
Мрії-вигадки ароматом п'янким півоній
Під вікном моїм, під вікном моїм проростуть.
01.06.2018

 

Надщерблене небо

Надщерблене небо літеплом повного горизонту,
Як медом у молоці, напоює змучений день.
Приходять думки, кульгаючи, наче вернулись з фронту,
І просять мене чимдуж колискових співати пісень.

Ой люлі, ой люлі, вже під стріху злетілися гулі
І стишена днина пурхає, лічить собі години.
Пірнають у пух, забувшись, битви думок минулі.
Ой люлі, та й люлі, не тривожте цієї дитини!

Лиш роси, дурненькі, що до ніг мені туляться щиро,
Відсвічують золото меду й монетно котяться в ніч.
Надщерблене скраєчку небо готує літепла миро
На день догораючий, що стікає примарно з пліч.
29.06.2018

 

Ніжності

Ніжносте, перепроси!
Стань мені за осу –
Надокучай, жали,
Бо
Жаль в мені.

Жити без тебе ні...
Нібито наяву,
Вулицями, містами.
Ставна ж бо до очей!
Чуєш мій клич, ачей,
Чи заблукала?

Прикро.
Мчаться лукаві дні.
Багнеться простоти.
Мечеш мені: прости!
Мальвами прорости!
Хтось насадив їх тут,
Перевернувши сірість.

Я б не повірила в
(Міра мого добра...
Міра в мені краси...)
Те (не любила їх),
Що так буває.

Але ж буяє і
Це не моя вина.
Ні, не моя вона,
Як не моя заслуга, що
Ти для усіх одна
І для усіх усе.
Тільки тебе в мені
Не вистачає.

Ніжносте, перепроси.
Я (не зі зла) прощу.
В місті нечастих трав,
В миті квітчастих вулиць,
Звично, як вдих і видих
Чи як обридливість лиць,
Ставна ж бо і проста,
Терпко в уста цілуєш,
Стань за нестерпність же!

Жити без тебе – ні...
Мечеш квітки до ніг.
Вжаль мене за усі
Прикрі жалі.
11.07.2018

 

Цвітуть матіоли поночі

Я вечорію, п'янію, я розтікаюсь димкою.
Це поєдинок на гойдалках, вибрики сойки,
Це блискавиці, райдуги, спів хоровий громів.
Сон переходить мережчату кладку, стомою
Густо лягає на голову простоволосих мрій.

Вій мені запахи розкоші, кутай вітри матіолами,
Згортками древніх тайнописів, шлейфами попелу!
Ці аромати в мені проступають чіткими узорами,
З краплями трунку по шкірі – тонкістю ліній мехенді.
Тиша таких вечорів так п'яно звучить в піано.
М'яко ступаю, пірнаю, скуйовджую їм фіолет
Попід світилами Всесвіту, змінюю ритми вечора,
Шляхами молочними в ніч, в обійми її прохолоди.

Цвітуть матіоли поночі
Солодко.
23.07.2018

 

Це не дощ

Це не дощ, це не дощ, це освячення душ!
Пробуди і мою, – попрошу.
Цю розпачливу тишу нарешті поруш,
Бо її із трудом виношу.

Сіє осінь круг мене буденні слова,
Множить прозові прісні миті.
І у цім нерозривна жура обвива,
Мов сновиддя шовкові ниті.

Ох, не муч же, не муч, не занедбуй мене!
Я є річка – гірна, бурлива.
Мій потік із віків у віки дремене,
Як до цього сповадить злива.

Я – вразлива весна, я є спрагла дощу,
Перебуду й по нім – прибуду.
Це не мить грозова, це мій голос ущух,
Це мовчання скачалось в груду

Грубу. Грузну у сни.
Помовчу до весни.
Восени грім не пестить груди.

Та у цій таїні
Листопадових днів,
Мовчазливих дощів і сутінків

Є щось дивно терпке,
Щось минуще, легке,
Незбагненно мені знайоме.

І буденні думки підкошені. І звикаю до холодів.
Це не дощ, це не дощ, це слова із віршів
Панни Осені.
04.10.2018

 

Трохи музики

Доки осінь байки тріскоче і морозить незграбні руки –
Цуцик злизує з шовку носа прілі ягоди, що дощі.
Вуйко ліс, із колиски лисий, знов міняє свої перуки.
Люди-пряники, люди з цукру до домівок біжать мерщій.

Кожна ямка в моєму серці стиха булькає на негоду,
Скрипи вулиць під тиском неба пишуть партію під кларнет.
Скільки в душу не задивляйся – не побачиш її зісподу.
Скільки осені не пручайся – не порвеш із думок тенет.

1 ... 11 12 13 ... 16
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спалахи. Скрашуючи тишу, Гриць Янківська », після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Спалахи. Скрашуючи тишу, Гриць Янківська » жанру - Поезія:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Спалахи. Скрашуючи тишу, Гриць Янківська "