Читати книгу - "Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен"

Друга грудка летить у те місце, де вже нема граків. Треба тільки заплющити очі – і від місця падіння грудки знов здіймаються рівно і чітко – кут падіння рівний кутові відбивання – сталево-сірі, блакитні, райдужні птахи. Летять... Нехай же за ними летять і вівці.

І от від землі відділяється чорна вівця і летить, за нею здіймається друга і третя – летить із задубілими, нерушними ногами, наче вирізана з чорного картону, летить, як чорний цап над лису гору.

– Совай ногами!

І вівця починає м'яко й нечутно гребти – переступати в повітрі повстяними ногами, наче ворушаться на морозі пальці теплих рукавиць. Вівця гребе і зникає в хмарі: видно тільки піднятий хвостик і повстяні ноги.

Ноги замерзли і стали як повсть, під вухом нестерпно муля щось довге й колюче – зубна щітка. Треба перевернутися на другий бік, щоб унизу була права... ліва... кишеня, де квитки і гроші; верхня нога змерзла, а нижня затерпла...

Сон у вагоні.

• • •

Ман так і не заснув до Херсона. Не знаю, чи й приснилося б йому що-небудь корисне. Думаю, що йому все одно судилося б побачити уві сні циганські села замість єврейських колоній, бо обід нам і більша половина вечері – це були сухі бублики криворізького печива.

Я не описуватиму Херсона – список його вулиць як викапаний нагадує список вулиць Нікополя й Кривого Рогу. Не описуватиму й маленьких провулочків, що ведуть униз до Дніпра, ані пароплавів, що попливуть ув Одесу, ані численних цукеркових кустарів, що їхня промисловість на око видасться в Херсоні головною. Пірникові майстерні і цукеркові виробництва (так і написано на вивісках) ведуть вас куди хочете – і до окрвиконкому,[42] і до Дніпра, і до «Агро-Джойнту», і до базару, де торгують, між іншим, і дровами.

Тільки ж дрова продаються не на кубічні метри й навіть не на староденну сажень, а скоріше на дециметри і дюйми. Просто не на сирій, а на сухій землі лежать три полінця, акуратно перев'язані мотузочком, щоб не розсипалися, несучи їх додому. Коштує такий «комплект» від двадцяти до сорока копійок, а подекуди то й дешевше.

Коні в Херсоні як коли то бувають дешевші від дров, як рахувати на вагу. От на тім тижні був кінський ярмарок, де коня можна було купити за вісім карбованців.

Правда, коли випав дощ, то ціна на коні враз підскочила з восьми на вісімдесят карбованців. Так що ціна на цей сільськогосподарський інструмент залежить від метеорологічних станцій. Буде дощ – коні дорогі, не буде дощу – коні дешевші від дров.

Доводилося мені спостерігати падіння цін на коней і в рідній моїй Слобожанщині, але причина була інша й не всякі коні подешевшали.

Подешевшали тільки добрі коні, а плохенькі зосталися як були, ще й подорожчали трохи.

Залежало це від причин іншого порядку (і я признаюся, що забував про цей факт, коли писав, що художня література ніякого не має впливу на основні явища життя нашого).

Селяни прочитали плакатик, де було написано приблизно таке: «Рабочие и крестьяне, будьте бдительны!»

Уже ця фраза завдала мені чимало клопоту і розмислу, хоч і не вона спричинилася до конячого ажіотажу. Я, щоб щиро признатися, й тоді не дійняв, і тепер не розумію, що мала значити конкретно ця велегучна і елегантна фраза. До якої «бдительности» закликалося, скажімо, селян? Як вони мусили проявляти конкретно цю «бдительность»?

У мене є туманне підозріння, що сам художник нічого конкретного собі не уявляв, а – просто сказати – захопився красою самого виразу. А втім, може, я помиляюсь?

Далі було приблизно таке: «Международный капитализм мобилизовал все свои силы на борьбу с Советским Союзом».

Цю фразу я вповні зрозумів і до цієї формули без застережень приєднуюсь.

Але дядьки, прочитавши слово «мобилизовал», ударили на ґвалт і почали спішно спродавати добрих коней. На базарі в великому селі загув поговір, що буде війна, бо вже об'явлено мобілізацію. Добрі коні враз подешевшали, а погані подорожчали.

Я все-таки радив би повиганяти з відділів пропаганди всіх поетів.

• • •

Окрім коней, інші речі бувають дешеві в Херсоні. У кондитерській на якійсь із вулиць пиріжки по шість копійок за штуку і дуже хороші, а хтось із учасників делегації привіз із Херсона прекрасний сюрчок, на якому можна висвистувати дуже голосно й пронизливо, і заплатив за той сюрчок одну копійку.

Тепер він ходить із цим сюрчком у роті по Харкову і створює сенсацію серед нервозних і неврастенічних столичан.

До речі, це не я. Я терпіти не можу вуличних скандалів. Ще більше я не переношу хатніх скандалів. У мене темперамент строго філософічний. Каюся, я не вбачаю ніякої втіхи для себе навіть у тому, щоб потайки загасити сусідів примус, або вилити помиї в його цеберко для чистої води, або обкаляти свого товариша по пролетарській літературі всяким брудом у рецензії.

Ах, любі мої товариші! Я знову мушу повернутися до свого прізвища: боюся я, щоб воно не попсувало читачам враження від цієї книги. Я написав уже багато такого, що люди вважатимуть за лестощі й фальшування. Я написав уже, як євреї навчаються хазяйнувати, як вони орендують навіть землю в сусідніх селян і обробляють її, як вони стають добрими хліборобами, як звикають до них наші дядьки. Я написав усе це, і мені доведеться написати ще.

Так от, я не єврей. Мій батько, поки жив на світі, був стопроцентний німець, а може, трішечки й латиш; коли ж він умер, то перестав бути і німцем, і латишем, а став звичайнісіньким небіжчиком. Моя мати походить зі старобільських козаків. Я – не єврей. Затямте це собі і читайте далі.

Ми вже думали з Маном, що й по херсонських колоніях нам доведеться їздити двома кінськими силами, що такі дешеві в Херсоні, коли немає дощу. Машин немає – пояснили нам попереду в «Агро-Джойнті», побачивши двох тихого характеру інтелігентів. Та потім усе ж таки нам сказано, що ми поїдемо на машині, а поки що ми зайшли в другу кімнату – до агронома.

З-за канцелярського столу виросла привітна, з сонячною усмішкою на вустах гора. Я привітався з нею за руку і трішки злякався за свої ніяк не ніжні, а косарські й спортсменські пальці.

Цей агроном під хмарну хвилину міг би