Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

Вираз на обличчі Свирида змінився, він почав обводити поглядом всю компанію, яка обережно відступила, даючи дорогу хлопцю. Він вийшов і з повагою вклонився.

- Радий вас бачити, батьку.

Свирид мовчки підійшов і обійняв.

- І я тебе, сину.

***

Кімната в яку їх провів Свирид, була його робочим місцем, по крайній мірі тим, де потрібно працювати пером і печаткою, а не шаблею. Він підійшов до доволі масивного столу з темного дерева, на якому вже лежали папери. Свирид поклав їх на менший стіл, який стояв біля невеличкого вікна.

Братіє стримано стояли по середині кімнати і дивилися, хто навколо, а хто на полковника. Яким дивився на інтер’єр. Хлопець був одним з тих, кому окрім краєвидів безконечних степів, було небайдужим мистецтво. Живопис, музика, архітектура, все це давало йому відчуття надії і людяності посеред світу нелюдяного.

- Отже, панове, - Голос Свирида сильно змінився, - Через кілька тижнів відбудеться рада, на якій повинні обрати нового гетьмана. Колегія ліквідована, булава повертається.

Андрій з Тарасом, які щойно повернулися з конюшень, пильно дивилися на Свирида, решта братства уважно слухали. Яким підійшов ближче до столу, а Євтим присів на невеличкому кріслі. Сил в нього не на свій вік, але довга дорога вимотала.

- Хоч і все те, що тут відбувається є цілком законним, більше того, відбувається за указом царя, - Свирид схилив голову на один єдиний листок пергаменту, який зі столу він не забрав, - Є сили, які не бажають повернення старого ладу.

- І підуть проти царя?, - Вигукнув Георгій.

- Підуть, але він про то не дізнається, - Полковник строгим поглядом обвів усіх присутніх, окрім Якима.

- Час йде, а нічого не змінюється, інтриги плетуться, за ножі беруться, - З насміхом сказав Євтим.

- Ти правий, Євтиме, з того часу нічого не змінилося і навряд зміниться. Проте, ця інтрига буде без крові на мармуровій підлозі, чи смерті від вареного яйця за сніданком.

Яким дивився на руку свого батька, на зовнішній частині якої, важко було непомітити рівний шрам.

- Ця інтрига, - Продовжив за мить, - Хоче нашої смерті. Тут, у Глухові, є певні особи, які здійснили змову з опозицією царя і вже чекають на посла, який привезе їм сфальсифікований наказ від лиця самого Меншикова.

Іван важко видихнув. Серед тиші яка стояла, це почули всі.

- В цьому наказі буде заборона на проведення виборів гетьмана і окремим рядком на самому низу, невеличкими літерами буде вказано, що колегію треба відновити.

- Уявляю лиця людей, яких ми бачили біля канцелярій та архівів, - Сказав Євтим втупивши свій погляд на ніжку стола, - Твоя агентура така ж хороша, ти ба, навіть краща.

- Я передам.

Дмитро схрестив рухи на грудях і мабуть почав здогадуватися, для чого їх було викликано.

- Вашим завданням буде перехоплення гінця і знищення листа, - Свирид подивився на Івана, - До мене його не везіть, ризиковано. Чим швидше спалите, тим краще. Вісника убийте.

- А, що з людьми, які тут у Глухові, на цього гінця чекають?, - Раптом запитав Яким.

Полковник подивився на нього і відповів.

- Та ж сама участь, вони безслідно зникнуть.

Свирид вийшов до переду столу. На його лиці була помітна втома, але за впевненістю, значення вона не мала. На лівому вусі виднілось місце від сережки, яку він зняв коли вступив на офіційну службу при гетьмані. Якиму завжди було цікаво про минуле свого батька, але той не хотів розповідати.

«Може сьогодні настане час», - Подумав хлопець.

- Відправляйтесь в бік Чугуєва через два дні, гонець відправиться з так званої «резиденції» не сьогодні, - Свирид сперся на стіл і теж схрестив руки на грудях, - Він зупиниться у дворі одного боярина, якому надали землі трохи далі міста. Про деталі я розповім згодом. Там його і застанете.

В кімнаті продовжувалась тиша. Свирид уважно дивився на присутніх.

- Чи є питання?

- Лише одне наше доручення, - Дмитро вийшов наперед побратимів і дістав з сумки шкіряну папку обмотану мотузкою, - Хлопець з архіву просив передати це вам.

- Ааа, - Сказав Свирид, - Це мабуть помічник, Матвій. Цікавий хлопчина, старанний, але розсіяний.

- Не сперечатимусь, - Сказав Іван.

Свирид поклав папку позаду себе і тихо змінивши тон, запитав.

- Як ви доїхали?

- Відносно спокійно якщо говорити про нас, - Відповів Іван.

- Відносно?

- Так. По дорозі купа трупів, села спалені, москалі чистять хату за хатою, - Продовжив Іван, дивлячись в очі Свириду.

- Не перебирають, чоловік чи жінка, старий чи дитина, - Додав Яким.

Свирид кинув погляд на сина, в якому читалося здивування не від почутого, а від відчутого. Євтим з цікавістю спостерігав за розмовою.

- Знаю, вони шукають прибічників Мазепи, хоча це лише відмазка, щоби пустити під ніж усіх. Військо їхнє стоїть без діла, офіцери б’ють хлистами і палками, - Свирид зупинився, - А коли випускають, це збіговисько «елітних» вояк, воно перетворюється на стадо неконтрольованого безчинства.

Георгій втомившись стояти на одному місці, вирішив зробити пару кроків, Свирид подивився на нього і почав.

- Пане Георгію, нічого не хочете мені розповісти?

- Хочу, пане полковнику. Нині вранці відгамселили чотирьох кацапів біля «Панської волі», - Відповів впевнено.

- Відгамселили так, що рачки по багнюці бігали, як свині, - Вигукнув Тарас.

На лиці Свирида появилася легка посмішка.

- Чи будуть від цього наслідки?, - Запитав Дмитро.

- Ні, - Відповів полковник, - Поки, що в Глухові ходимо ми, росіяни вийшли з міста за наказом, до часу обрання гетьмана.

- Ці мабуть були п’яні, або наказу не чули, - Додав за мить, - Можете відпочити з дороги, особливо ти, Євтиме.

- За мене не трясися, я ще когось потрясти можу, - Відповів сміючись.

- Якиме, ти залишись.