Читати книгу - "Lisa and Girls, John Miller"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Томас, вийшовши з автобуса, неквапливим кроком попрямував вже досконально вивченою доріжкою.
Сильний вітер бив хлопцю прямо в обличчя. Шмигнувши носом, юнак пройшов повз лавку в темному, тьмяно освітленому самотніми ліхтарями, парку.
Вдалині чувся гул двигунів автомобілів. Томас глянув на годинник: 22:45. Хмикнувши, хлопець переступив перевернутий сміттєвий бачок і попрямував далі по доріжці, прямуючи до центру.
— Сьогодні буде весело, — пролетіла думка в голові. — Цікаво, як насправді влаштований Хендес?
Томас перейшов дорогу.
— Прийом! — пролунав чоловічий голос, змішуючись з шумом, із кишені.
Хлопець, піднявши брову, дістав рацію.
— На зв'язку!
— Ти де?
— Підходжу до центру.
— Добре. Я сьогодні цейво… не вийшло, загалом в мене до Тоні забігти… а у самого інтернету немає. Загалом, підходь, розповім про все на місці.
— Прийнято, я вже близько, — прибравши рацію назад у кишеню, Томас підійшов до будівлі.
— Фіга ти скорохід! — розсміявшись, Карл обійняв Томаса. — Ну що, хлопче, готовий до сьогоднішньої... так би мовити, нетипової для охорони зміни?
— Як ніколи! — посміхнувшись, з упевненістю в голосі відповів хлопець. Хоча в душі закрадалися нотки сумніву…
— Значить так, дивись,— Карл, діставши з кишені аркуш, розгорнув його перед хлопцем. — Зараз в юудівлю ми заходимо разом. З дванадцятої години ночі я прямую до туалету, бо там немає камер, посилаючись на... проблеми зі шлунком. Ти, в свою чергу, йдеш до кімнати охорони. У мене є датчик, що показує місцезнаходження Хендеса. Не питай, звідки, ми з Тоні перестрахувалися на рахунок роботів під час роботи на заводі. Загалом, тобі доведеться відволікти цю консервну банку, щоб я потрапив до кабінету Едварда. Там візьму ключ і, усміхаючись від передчуття виконаного завдання, зайду до Кімнати управління. Потім Хендес відключиться на заряджання. У цей час ми зв'язуємося по рації і я, відключивши камери і стерши записи за першу годину ночі, повідомляю тобі про локацію, на якій зустрінемося. Зрозуміло?
Хлопець ствердно кивнув головою.
— Чудово, — усміхнувся Карл і, прибравши лист, відчинив двері до центру. — Заходь, бахнемо каву для сміливості!
Хлопці увійшли до закладу та попрямували до кавового автомату.
— А де Тоні?
— Він сьогодні не приїде, — Карл, скрививши ніс, вставив купюру в кавовий автомат. — Повідомив пару годин тому, що хріново себе почуває.
— Розумію, — зітхнувши, Томас взяв у руки стаканчик, — самого трохи каламутить після вчорашнього...
— Не переймайся, друже, — Карл зробив ковток напою і присів на стілець, що стояв посеред вестибюля, — наразі головне, щоб все пройшло, як по маслу. Вершковому чи рослинному - не важливо, ха-ха! Ну, а після цього вже можна буде повноцінно розслабитися. І так, — він сьорбнув каву ще раз, — я попрошу Еда, щоб він заплатив тобі подвійну ставку за виявлену сміливість і завзятість у цій нелегкій ситуації.
— А де він сам, до речі? — Томас, здивовано піднявши ліву брову, подивився на Карла. — Я його вже третю ніч не бачу. Як поїхав на зустріч, так і зник із кінцями...
— Не знаю, але я зустрівся з його братом, — знизавши плечима, Карл сплюнув і скривив рота. — Блін, забув, що ми в будівлі... загалом, він теж не знає, де Едвард. Казав, що має бути вдома... швидше за все, набирається сил перед відкриттям. Та й, до того ж, знаючи цього старого, він нікуди без попередження не звалить. Сподіваюся...
Томас посміхнувся.
— Блять, краще б я пішов на програміста! Або взагалі на економіста,— зітхнув Карл. — Хоча математика і я — як… не знаю… як Тоні та роботи! Але, блін, в цьому місці зі мною постійно якась хрень трапляється! То труба на голову впаде, то Тоні...
— На голову?
Карл кивнув і хлопці розсміялися.
—Та він літає, як шалений. Пам'ятаю, як виходив з туалету… загалом, пробував колись на смак дерев'яні двері? Навіть не пробуй. Повне гівно. Ще й гірке.
Томас, посміхнувшись, подивився на годинник: 23:02.
— І, все-таки, він дуже файний мужик, — Карл поставив стаканчик на сусіднє сидіння. — До того ж, ще й мій брат. Пам'ятаю, якось ми з ним посварилися, набили один одному морди. Так, навіть до такого дійшло... мене, того ж вечора, пацани якісь зустріли на шляху додому. Гоп-компанія, типу. Модні такі, шафи-купе прямі. Статурою, майже як Тоні. Думав все, молитися і падати… але ні. Він мене врятував. Один. На шістьох курва… я тобі кажу, таких прийомів навіть у фільмах з Джекі Чаном не бачив!
Томас тихо розсміявся.
— Та й взагалі, він мені багато разів допомагав... з таких піздорізів витягував... так що я йому до труни буду винен,— усміхнувшись, Карл дістав телефон.
— Слухай, — Томас присів на сусідній, порожній стілець,— так хто... кхм... вірніше, що з себе взагалі представляє Хендес? Я маю на увазі, реально, без якихось там тайно та секретів.
— Залізну хрвнь із найновішим інтелектом, — Карл поморщив ніс і, не відриваючись від екрана мобільного телефону, взяв стакан з кавою. — Думає, як людина. Але мені здається, що він саморозвивається. Цікавий екземпляр. Проводячи на заводі виміри, я зрозумів, що на місці він не стоїть. За час тестування (а це було, на секунду, більше місяця!) він примудрився зламати нашу систему, підключитися до бази даних ФСБ (ми тоді ледь пізди від них не отримали, вся преса гуділа за цей інцидент); потім заявляв, що він насправді чоловік, просто з нього зробили кіборга; що в нього є дружина, двоє дітей, автомобіль та дача; погрожував нам, що, якщо не потрапить на волю, підірве базу і завод до сраки... взагалі, якщо бути відвертим, то він - доволі прикольний тип,— розсміявшись, Карл відпив трохи кави. — Але, здається, ці витівки не обмежилися жартами. Сам розумієш: якщо він вирветься з центру - в місті почнеться піздець...
Томас з жахом закивав головою.
— Ні, ну ти прикинь: двох з половиною метрова залізна хрінь розбиває вікно в твоїй хаті, залазить посеред ночі й блукає нею, наче господар. Бракує ще музики, типу: «Бенг, бенг, бенг, Хендес в будівлі!», або шось в такому дусі.
В центрі пролунав гучний сміх.
— Не знаю, як ти, — посміхаючись, Карл поставив склянку назад на стілець і продовжив залипати в телефон, — а я, побачивши таке, побудував би собі від страху ще одну хату з цегли і переїхав жити туди на все життя... якби, після зустрічі з ним, воно ще лишилося...
Томас хмикнув.
— Я досі не зрозумію, що там сталося, але є припущення, що це все - справа залізних рук Хендеса. Всі факти проти нього. Так, були ще нестабільні прототипи, які перебували в офлайн-режимі без можливості автоматичного включення, бла-бла-бла... навряд чи хтось із них раптом ввімкнувся, після чого перерізав всіх робітників заводу на салат...
— Тоді чому ж він тут?
— Хендес? Після всього, що він накоїв, чесно - хрін його знає,— Карл допив каву і влучним рухом руки стаканчик опинився в смітнику. — Чесно, сам нічого не розумію. Вже навіть плутатися починаю… надто багато подій останнім часом сталося, і більше половини з них - з не дуже хорошими фіналами.
З кишені Томаса пролунала музика.
— Вже дванадцята, — хлопець глянув на Карла. — Настав час.
Чоловік кивнув у відповідь і, вставши з сидіння, розім'яв кістки.
— Щось срати різко закортіло, — усміхнувся він і, кивнувши головою у бік камер, попрямував до вбирального приміщення.
— Тільки не затримуйся! — швидко зорієнтувався Томас і, посміхнувшись, попрямував до ліфта. — Довго сидіти на унітазі теж погано - дупа липне до сидіння... та й так, не дай Боже, до геморою недалеко.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Lisa and Girls, John Miller», після закриття браузера.