Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

– А далі?

– А далі ми його випили, зрозуміло. Але, гадаю, за нашим столом усі, окрім вас, читали Імперський Трактат про Випивку, написаний чудовим алхіміком, Вольдемаром Яворським, упокій Небеса його душу. Тому, перед прийомом грибовухи, ми все-таки підготувалися.

– Імперський Трактат... Небеса, завжди ненавидів алхімію! – Вигукнув віконт, з огидою дивлячись на власні руки.

– Що ж, тепер у вашій біографії з'явився вагомий доказ того, що ця наука є вкрай корисною.

– Але все-таки, одна пляшка на чотирьох?! І такий ефект?

– По-перше, хто сказав, що одна?.. – Поправив із усмішкою співрозмовника геомант. – По-друге – на п’ятьох, Її світлість вирішила приєднатися до нас бо, цитую, «у цьому їх вині щось немає ні краплі авантюризму!». А, по-третє, будь-яка випивка зникає легко і невимушено в хорошій компанії та з цікавою темою розмови.

– І про що ж, дозвольте дізнатися, ми розмовляли?.. – Скривився, як від головного болю, похмільний Вищий Магістр.

– Так, власне, все про те саме. Її світлість проректорку не хотіла відпускати тема розпалювання вогню за допомогою стихії Води. Втім, ця тема вичерпала себе ще на половині першої пляшки. Тоді ж, пригадую, королівська таємна варта прийшла заарештовувати господаря нашого прекрасного закладу.

– У сенсі, заарештовувати? Заарештовувати милого старого Жана? За що?!!

– А хто його змушував подавати трьом з дванадцяти найсильніших магів країни настоянку, яка начисто відбиває мізки при необережному вживанні?! Це ж як палити сигару, стоячи посеред гномського порохового складу! А трактир, між іншим, перебуває практично у центрі другої столиці королівства.

– Ну годі вам, бароне, ви згущаєте барви, – нервово хмикнув віконт, – ви самі сказали, що всі інші були підготовлені і не могла якась настойка позначитися на розсудливості вищих магів і, тим більше, на безпеці міста.

– Припустимо, на вищих магах вона тоді й не далася взнаки, – знизав плечима Грегор, – а от ви і майстер Ферар, ваш секундант, вирішили довести, що, коли Вода нездатна розпалити вогонь, то Повітря з цим впорається на відмінно — і спільними зусиллями видали Перст Індри прямо в центральному залі. Варто визнати, що вогонь вам розвести вдалося.

Тут треба зазначити, що Перст Індри – вкрай енергоємне заклинання арсеналу Повітря, що є прямим стовпом з блискавок приблизно метра в діаметрі, який обрушується на ціль. Так як обрушується він прямо з небес, цілком очевидно, що дах ресторану «Удача Імператора», а також і сам ресторан, стали дуже добре провітрюватися. Що саме в той момент було не зайвим, адже падаючий з небес, як божественна кара, стовп світла, злякав рішуче багатьох. До гидоти рясно злякав.

– Благаю вас, бароне, скажіть, що невинні люди не постраждали… – Тихим від жаху шепотом пролепотів білий, як полотно, Леон Д'Альбон.

– Ні, що ви! Хіба що невеличкий моральний конфуз та нюху не дуже приємно, звичайно. Плюс несподівані витрати на пральню в цивільного населення... Проте, ніхто не скаржився і на той момент усі були ще більш-менш бадьорі.

– На той момент?..

– Так. Після того, як мілорд Мудіні переконав вас двох розвіяти Перст, а я – підлатав дах, герцогині раптом здалося, що про неї знов всі забули.

– Боже, бережи государя нашого…

– Так, я теж тоді занервував. Бо Її Високомагічність Владислава Бургундська підвелася з-зі столу, велівши мені: «Потримай мою грибовуху» і ходою, гідною одноногого моряка далекого плавання, пройшла до місця активації вашого заклинання.

Далі, зі словами: «Тьху, Блискавка! Ти Світлом, Світлом спробуй!», Її світлість активувала Явлення Вісника.

– Я так любив це місто… Скрушено, зі скупою чоловічою сльозою, промовив віконт.

– Та годі вам, Леоне! Ми ж тут із вами сидимо, живі. Я та мілорд Мудіні встигли вчасно зреагувати – і поставили щити навколо герцогині, залишивши вгорі вихід для енергії Світла. Але, до речі, її Явище Вісника – це не ваш Перст, звичайно. Дах діркою не відкараскався – його начисто спопелило сліпучою хвилею. І, як сказала задоволена герцогиня, коли змогла відкашлятися від пилу, що піднявся: «Раз є попіл, значить, і вогонь був, ось так-то!» – І вирушила допивати свою чарку.

– Яка ганьба… Яка ганьба… Бароне, благаю вас, скажіть, що на цьому все. – Проковтнув нервово шокований попутник Грегора.

– Та якби ж, — тяжко зітхнув майстер Грейткіллс, — потім мілорд Мудіні вирішив, що невдячна таємна варта зовсім несправедливо і незаслужено потягла у свої застінки найчеснішого, наймилішого й загалом найкращого у світі господаря ресторану.

– Чи правильно я зрозумів, що мілорд шукав спосіб врятувати єдиного постачальника клятої грибовухи, що з'явився в королівстві?

– Цілком так. – Підтвердив геомант. – Тому ми розвеселою компанією полетіли безпосередньо до вежі таємної варти.

– Полетіли?.. Разом?.. Але прольоти над містом більш ніж самотужки заборонені у мирний час!

– Ми з Її Світлістю сказали вам те саме. Дослівно. Але ви були непохитні, бо, з ваших слів виходячи: «Не гоже настільки шляхетним магам бруднити чоботи брудною землею!»

– Я протягнув купу п'яних вищих магів повітрям від ресторану до вежі і назад?.. – Хапаючись за серце, просипів віконт.