Читати книгу - "Гайдамаки, Тарас Григорович Шевченко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
14
Понятовський, Станіслав-Август — останній король Польщі (1764–1795). Формально обраний сеймом, а фактично поставлений Катериною II, він був слухняним знаряддям у руках російського царизму. При ньому Польща втратила свою державність.
15
Пулавський і Пац — польські шляхтичі, що очолювали опозицію проти Понятовського, керували повстанням польської шляхти. Повстання було придушене за допомогою царського війська.
16
Конфедерації — об’єднання, збройні союзи польської шляхти, невдоволеної політикою Понятовського, зокрема законом 1768 p., за яким православні зрівнювались у правах з католиками, а права шляхти обмежувались. Конфедерації виступали під гаслом оборони католицької віри, шляхетської волі. Найміцнішою конфедерацією була Барська (м. Бар на Поділлі) на чолі з Пулавським. На Україні конфедерати знущалися з народу, грабували, руйнували житла. Коліївщина (1768) була відповіддю українського народу на нелюдську експлуатацію і знущання польської шляхти.
17
Герш-ту? (Євр.) — Чи ти чуєш?
18
«Вільшана, або Ольшака — містечко Київської губернії, Звенигородського повіту, між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху Боровиків хутір і корчма, де б то Ярема Байстрюк, а потім Галайда, був у жида наймитом. (Од старих людей)». — Прим. Шевченка.
19
Їмості (польськ.) — милостивій пані, її милості.
20
Літаня (літанія) — католицьке урочисте благальне молитвословіє. Тут вжито в переносному значенні — нецікава для конфедератів розповідь Лейби.
21
Схизмати. — «Неуніатів ляхи називали схизматами». — Прим. Шевченка.
22
Шеляг — старовинна польська дрібна монета.
23
Титар — ктитор, церковний староста.
24
«Му zyjemy, my zyiemy, Polska nie zginela» — «Ми живемо, ми живемо, Польща не загинула» — слова з державного гімну тодішньої Польщі.
25
Свячений — гайдамацький ніж.
26
«Про конфедератів так розказують люди, котрі їх бачили; і яке диво, бо то була все шляхта z honorem, без дисципліни; робить не хочеться, а їсти треба». — Прим. Шевченка.
Z honorem — з гонором, з пихою, з почуттям власної гідності.
27
Навіки, праведний, заснув. — «Анахронізм: титаря ляхи замучили зимою, а не літом». — Прим. Шевченка. Події, відтворені поетом у розділі «Титар», мають своїм джерелом дійсний факт, що стався трохи раніше, 1766 р.
28
Чигирин — місто на р. Тясмин, притоці Дніпра. В XVII ст., починаючи від Богдана Хмельницького, був місцем перебування українських гетьманів. У січні 1653 р. в Чигирині відбулася старшинська рада, яка прийняла рішення продовжувати боротьбу проти шляхетської Польщі і добиватися возз’єднання України з Росією.
29
Щедрої гостинець пані. — Селяни, учасники Коліївщини, вірили легенді, нібито Катерина II підтримує селянське повстання і посилає зброю: вози залізної тарані — вози із зброєю — ножами. Згодом повстанці переконалися в облудності цієї легенди, коли царське військо, за вказівкою Катерини II, допомогло польській шляхті придушити рух селянських мас.
30
Головатий — останній суддя Запорозького війська — Павло Головатий (1715–1795). Та, можливо, тут Шевченко має на увазі Антона Головатого, писаря, одного з організаторів Чорноморського козацького війська.
31
Залізняк, Максим — козак-запорожець, один з керівників повстання 1768 р. Організував повстанські загони і привів їх від Чигирина до Умані — міста, що належало тоді польському магнатові Потоцькому. Під Уманню Залізняк з’єднався з загоном другого керівника Коліївщини — Гонти.
32
Гонта, Іван — сотник уманського надвірного козацтва, що служило при шляхетському дворі. На початку повстання став на бік повсталого народу. Під керівництвом Залізняка і Гонти повстанці взяли Умань. Коли повстання було придушене, польська шляхта нещадно розправилася з учасниками повстання. Особливо жорстоко карали полонених у Сербах і Кодні: багатьом з них стинали голови, садили на палі, різали вуха, вирізали ремені зі спини. Гонту після нелюдського катування стратили, порубавши на шматки. Залізняка, як російського підданого, судив царський суд і після жорстокої кари батогами заслав до Сибіру, де він і помер. Сама — Катерина II.
33
Волох. — «За гайдамаками ходив кобзар; його називали сліпим Волохом. (Дід розказував)». — Прим. Шевченка.
34
Господарі — князі Молдавії та Волощини — князівств роз'єднаної тоді Румунії, що були під владою турецького султана.
35
Богдан — гетьман Богдан Хмельницький, видатний український державний діяч і полководець. У 1648-1654 роках очолював визвольну боротьбу українського народу проти шляхетської Польщі. В Тезах про 300-річчя возз’єднання України з Росією, схвалених ЦК КПРС, говориться: «Історичною заслугою Богдана Хмельницького є те, що він, виражаючи споконвічні сподівання і прагнення українського народу до тісного союзу з російським народом і очолюючи процес складання української державності, правильно розумів її завдання і перспективи, бачив неможливість врятування українського народу без його об’єднання з великим російським народом, наполегливо добивався возз’єднання України з Росією».
В боротьбі проти польської шляхти Богдан Хмельницький підтримував також дружні стосунки з Молдавією і Волощиною.
36
«Чорний шлях виходив од Дніпра, меж устями річок Сокорівки і Носачівки, і біг через степи запорозькі, через воєводства Київське, Подольське і Волинське — на Червону Русь до Львова; Чорним названий, що по йому татари ходили в Польщу і своїми табунами вибивали траву». — Прим. Шевченка.
37
Благочинний — священик, який доглядав за духівництвом кількох парафій. Тут, очевидно, мається на увазі ігумен Мотронинського монастиря Мелхіседек Значко-Яворський, що вів боротьбу проти унії на Правобережній Україні.
38
Конашевич — Петро Сагайдачний — гетьман війська Запорозького в 1614–1622 pp. Уславився походами на Крим і Туреччину.
39
«Павла Наливайка живого спалили в Варшаві, Івана Остряницю і тридцять старшин козацьких після страшної муки розчетвертували і розвезли їх тіла по всій Україні. Зіновій-Богдан і син його Тимофій були поховані в Суботові, коло Чигрина; Чарнецький, коронний гетьман, не доставши Чигрина,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гайдамаки, Тарас Григорович Шевченко», після закриття браузера.
