Читати книгу - "В моїх думках , Ясміна Лав"

— Познайомся, це Саша — моя дівчина. А це Давид — мій старший брат.

— Саша, отже…

Чоловік простягає руку і, тільки-но я торкаюся теплої долоні пальцями, тіло пробиває, наче струмом. Смикаю одразу руку і підіймаю очі, стикаючись поглядом із Давидом.

У його темних очах з'являються іскорки, йому смішно. Про це говорять кутики губ, які підіймаються вгору.

— Дуже приємно познайомитися з дівчиною мого брата, — спокійно говорить чоловік. І мої щоки починають горіти.

Що зі мною відбувається? Чому я так реагую на цього чоловіка?

Чую, як у рюкзаку дзвонить мій телефон, і швидко його дістаю. Я зовсім забула про час.

Марія.

Затамовую подих, відходжу на кілька кроків і підіймаю слухавку.

— Так, Маріє. 

— Сашенько, у тебе все добре? — чую тривогу в голосі. 

— Так, все гаразд.

— Ти вдома коли будеш? Тато працює ще, про тебе не питав, але… хто знає…

— Я вже їду, дякую.

Розвертаюсь до хлопців і ловлю на собі дві пари очей.

— Мені додому треба, — кажу впевнено, наскільки це зараз можливо, і підходжу ближче.

— Я відвезу, ходімо, — одразу зривається в бік мотоцикла Ярослав.

— Дівчину відвезу я. А ти — додому. Мати місця собі не знаходить. І не чіпай більше чужі речі, — говорить Давид, кидаючи погляд на мотоцикл.

Ярослав кривиться, щось шипить, розвернувшись до мотоцикла, але потім опускає плечі. І йде в мій бік.

— Брат тебе відвезе. Вибач, що так вийшло. Іншим разом покатаємося, тільки автомобілем.

Він обвиває мою талію руками та притягує до себе. Торкається пальцями шкіри під футболкою, і я сіпаюсь.

— Гаразд, гаразд, зрозумів,  — усміхається Ярослав і нахиляється до мене.

Дивлюсь на його губи, які наближаються, і в останній момент відвертаюсь. Не можу. Ні, я хочу.. .напевно… Але не можу.

— Добраніч.

Вислизаю з рук хлопця та іду до автомобіля Давида. Сідаю в салон, не повертаючись, і видихаю. Хочу додому.

Чекаю, коли чоловік займе своє місце, і неусвідомлено вдихаю аромат, який витає у повітрі.

Нотки бергамоту, цедра лимона, ледь відчутний мускус і заспокійливий кедр. Ще щось солодке, але я не можу розібрати. Вдихаю глибше, наповнюючи легені, і заплющую очі. Дуже привабливий, навіть сексуальний запах. Як і чоловік, від якого ним пахне.

Від думки здригаюсь. Що це я таке подумала? Ковтаю клубок, який став у горлі, і ніяковію.

Водійські дверцята відчиняються, і в салон сідає Давид. Відвертаюсь до вікна відразу. Не хочу, щоб він помітив мої палаючі щоки. Але, здається, пізно. Чую смішок збоку і дивлюсь у відображення у склі.

Він дивиться на мене. Від цього погляду всередині все скручується у вузол, а сидіти стає незручно.

— Адрес, Принцесо, — каже Давид і заводить двигун.

Не вдумуючись у його звертання, називаю свою домашню адресу. А всередині відчуваю дивне тепло.

До мого дому їдемо в тиші. Та я й не хочу ні про що говорити. Стараючись заспокоїтися, роздивляюсь автомобіль.

Hummer Н2 чорного кольору. Великий, тонований, брутальний і гідний свого господаря автомобіль. Елегантний і сучасний салон, шкіряна оббивка сидінь, розкішний інтер'єр. І відчуття, що ти головний на дорозі.

Давид звертає на мою вулицю, і я стискаюсь всередині. Треба його попросити їхати до задніх воріт, а мені соромно.

— І давно ви з Ярославом разом? — витягує мене з роздумів чоловік.

 — Це має значення?

Бачу здивування на обличчі Давида. Взагалі, я й не думала так відповідати, але чомусь не хотілося йому говорити, що сьогодні перший день, як ми зустрічаємося.

— Просто він про тебе не розповідав, — з усмішкою продовжує Давид. 

— Він розповідає вам про всіх своїх дівчат? — одразу прикушую язик.

Блін, чому я так поводжуся? Він же нічого такого не сказав.

Дивлюся на обличчя чоловіка і боюся, що він розізлився, а натомість бачу усмішку. Широку, привабливу, грайливу усмішку і просто залипаю на ньому.

— Через два будинки можете зупинитися.

Давид виконує, а потім дивиться на навігатор.

— Ми ще не приїхали. 

— Я тут вийду.

Натискаю на ручку, але двері заблоковані. Повертаюся — і знову ці очі, які розглядають мене.

— Ти точно тут живеш? — питає чоловік. — Так, просто… 

Не хочу розповідати, чому виходжу раніше, але доведеться. Оскільки бачу: він думає, що я збрехала і назвала чужу адресу.