Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

Кивок якимось своїм думкам.

Куди ж ми подінемося? За індивідуальною програмою. Знаєте, краще зустрітися з десятком навчених лиходіїв, ніж з одним ненавченим дурнем, що прагнуть творити добро. Стипендії у нас є. Додому? Нічого не можу обіцяти. Ваші ритми зняли, тож світ рано чи пізно знайдуть. Скоріше пізно. Іноді світи за ритмами розшукують кілька століть за середнім часом. Завойовувати? Ні, завойовувати ніхто не стане. Невдячне це заняття — завоювання світів, тим більш тих, що з якихось причин відмовилися від магії. Ми вже знаходили такі світи. Можливо, у вашому світі хтось колись наклав заборону на магію і ця заборона досі не розвіялася. Або колись туди посилали злочинців з подібною печаткою, у такому разі печаток давно немає, вони зникають через десяток поколінь, але люди вже встигли піти зовсім іншим шляхом.

Так, таке буває, про світ могли забути. Гілки Розуму кілька разів з різних причин втрачали зв'язок. Так, однією з цих причин були спроби завоювання світу, тому цими дурницями й перестали займатися. Занадто багато збитків.

Звідки взявся ваш звірячий голод? Не знаю. Можу лише припускати. Ладане виловила вас із вашого світу в обхід тунелів, не знаю, як у неї це вийшло. Дзеркало допомогло вам вижити при перетині кордонів, стінок між реальностями, можливо, допомогло також те, що ви були непритомні. На це питання вам ніхто не відповість, і експериментувати не буде, замало шансів для виживання піддослідного. Вам пощастило вижити, але ви втратили багато енергії у вашій сфері особистості, можливо, пошкодилися якісь зв'язки, от організм і вимагав нової енергії для ремонту. Чому з їжі? Так це найприродніший спосіб із усіх можливих. Отримувати енергію, якої бракує, з чужих плетінь дуже небезпечно, не відбивай ваше дзеркало надлишки, ви б просто згоріли. Зсередини. Дуже неприємне видовище я вам скажу.

І все добродушним тоном, з просвітленим виразом обличчя, і часткою розсіяності у погляді. Когось він дуже нагадував.

Ярославу хотілося гарчати та кусатися. Бігати по колу і волати. Зробити щось таке, щоб зіпсувати настрій цій людині. Чомусь його доброта дратувала більше, ніж безладні крики голови академії, з яким Ярослав теж встиг зустрітися.

— Я вам підберу вчителів. Якщо вони захочуть із вами займатися…

— Чи можуть не захотіти?! — здивувався хлопець.

— Можуть. Особистий учень дуже велика відповідальність. Особистих учнів за гарні очі не беруть.

— І чому я не дивуюсь? — спитав Ярослав у простір.

Втім, нічого іншого він не чекав. Не з його вмінням влипати у всі неприємності світу розраховувати, що йому нарешті пощастить. Швидше за все, від нього відмовляться усі вчителі. Навіть пристойних приводів вигадувати не стануть. Навіщо напружувати фантазію заради дивного хлопця невідомого походження, який не знає елементарних речей? Нема для чого.

А наймудріший Табаді знову чомусь усміхався. Усміхався хитро і трішечки глузливо. Якби Ярослав знав його трохи довше, то побачивши таку посмішку, спробував би сховатися. Табаді відвідала ідея. Геніальна ідея, на його думку. Неймовірно геніальна ідея. Досі жодна з його геніальних ідей не обходилася без жертв і жертвував зовсім не він.