read-books.club » Сучасна проза » Межі пристойності, Лана Вернік 📚 - Українською

Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

156
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Межі пристойності" автора Лана Вернік. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 11 12 13 ... 261
Перейти на сторінку:

— Скоротіть.

— Її мама виросла в сиротинці. Жодних відомостей про родичів. Матір моєї невістки, бабусю Злати, знайшли біля траси, напівпритомну. Якою мовою та жінка говорила ніхто не міг зрозуміти. Хтось її дуже сильно побив і викинув там, вагітну, і вона народила дівчинку, одразу як її привезли до лікарні. Після пологів жінка померла. Внутрішня кровотеча. Її особу так і не встановили. Оголосили розшук, але ніхто її не впізнав. Дівчинку назвали Маша, і після дому маляти вона потрапила до дитячого будинку. Дівчинка народилася з пошкодженою ніжкою, тому кульгала, але була дуже розумна і гарна. Маша росла в дитячому будинку, доки якось мій син не приїхав туди робити ремонт. Коли мені подзвонили на роботу і сказали, що одна з вихованок вагітна від мого сина, то я не повірила. Приїхала туди… — Розарія тяжко зітхнула. — Я змусила його одружитися на тій сироті. У шістнадцять вона народила Валю. Син мій з нею не хотів жити, я сказала, що може розлучатися, але Маша і Валя залишаться жити зі мною і його батьком. Куди вона могла піти? Рідні нема, житла нема, роботи нема, освіти — теж. Маленька дитина на руках з дитиною. Він подав на розлучення, але потім з'ясувалося, що Маша вагітна вдруге. Ще одна дитина. Він не заперечував, що дитина від нього, і звинуватив Машу в тому, що вона спеціально завагітніла, щоб їх не розлучили.

— Тобто, як звинуватив?— Артур здивувався.

— Отак…

— Навіщо ж він з нею спав, якщо хотів розлучення?

—Я не знаю його мотивів, взагалі не розумію його дій, якщо вже говорити чесно… Народилася Злата. Її Юра не любить більше за всіх. Каже, що її поява зруйнувала його життя. Була в нього якась пасія, яка пішла, почувши про другу дитину…

— ...

— Через два роки народився Максик, але був дуже слабенький, бо всю вагітність Юра тріпав Маші нерви. Навіть руку підняв раз, але ще був живий мій чоловік, то поставив на місце… Через два дні у пологовому будинку Максик помер… А через два роки народився Андрій. Я кожного разу сподівалася, що Юра одумається і повернеться до дружини й дітей, але він приходив лише раз на кілька тижнів, і знову зникав. Я просила невістку не пускати його до себе, але вона любила його, якоюсь незрозумілою мені любов'ю… Він ображав, принижував її, а вона любила… Все пробачала. Маша дуже гарно малювала: взагалі була здібною до творчості. Ми їй допомогли отримати освіту, і вона працювала. Не подумайте, що лише сиділа вдома і народжувала дітей. Якось Андрій дуже захворів. Висока температура трималася і ніяк не вдавалося її збити. Мій чоловік був у відрядженні, я лежала в лікарні з нирками. Маша всадила дівчат, щоб обтирали братика оцтом, Валі було дев'ять, Златі — сім, показала як, вони з цим справлялися, а сама побігла в аптеку. І більше не повернулася: її збив насмерть п'яний син прокурора області. Вона була на четвертому місяці вагітності. А мій син виявився не тільки поганим батьком, а й людиною: він підписав заяву, що не має жодних претензій до порядного громадянина, що це його п'яна дружина кинулася йому під колеса. Про вагітність — жодної згадки в справі. За це йому дали трикімнатну квартиру в центрі, куди він переїхав жити зі своєю тодішньою коханкою, і гроші. Я не знаю, що я зробила не так і він виріс таким… До дітей йому немає діла, все на нас було з його батьком. Зараз — лише на мені. Успіх Злати його ніяк не вразив, я ходила до нього вчора, просила поїхати зустріти дочку з Італії. Відмовився. Хоча, гроші на поїздку дав, точніше, його теперішня співмешканка, Марина, вмовила оплатити поїздки: і мою сьогодні, і в Італію для доньки. Вона одна з усіх його жінок хоч якось цікавиться дітьми Юри. В неї своя сумна історія: колись втратила дитину… Діти неохоче з батьком спілкуються, а з нею наче трохи.

Почуте шокувало Артура. Він повернув голову в бік дівчат — ті вийшли з туалету і зараз стояли, розглядаючи вітрину з іграшками до Xеппі Міл®. Таня, очевидно, пояснювала що до чого.

Злата помітила його погляд і, сором'язливо посміхнувшись, продовжила слухати Тетяну. В його житті теж вистачало різних сумних моментів, як то розлучення батьків після зради матері, але почута історія звучала як сценарій латиноамериканського серіалу.

— Це якась нереальна історія… — сказав Артур, важко видихнувши.

— Це я ще скоротила, без подробиць, — Розарія розмішувала ложечкою морозиво. — Навіть до ворожки ходила, може хто нам наврочив, — гірко осміхнулася, — а вона каже, що це просто доля така складна.

— А ви не пробували зараз встановити особу тієї померлої жінки? Маріїної мами?

— Ні. Більше тридцяти років пройшло, якщо одразу не вийшло, то тепер… — Розарія зітхнула і поринула у свої сумні думи.

Вона сиділа спиною до напрямку, в якому пішли і з'явилися знову дівчата. Артур поглянув на них. В цей момент до дівчат підійшло троє хлопців, років по сімнадцять, і один дуже грубо притяг Злату і Тетяну до себе за плечі. Ті намагалися пручатися, але хлопець був досить сильним.

— Я зараз повернусь. — Артур підвівся і пішов до них.

Хлопці були явно “під мухою” і шукали пригод.

— Ну давайте, буде кайфово, — втирав він Златі, котра виверталася, але сили були нерівні.

— Руки прибрав! — Артур одним швидким рухом схопив хлопця за обидва зап'ястя і підняв його руки вгору, тим самим звільнивши дівчат. Відштовхнув хлопця трохи назад.

— Дядю, ти хто? Чого лізеш?

— Давно в харю отримував? — борзо почали підтримувати хлопця його друзі. — Мотай звідси!

1 ... 11 12 13 ... 261
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межі пристойності, Лана Вернік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Межі пристойності, Лана Вернік"