Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Звісно ж, батькам я про це не повідомила. Гроші вони мені надсилають щомісяця, сума пристойна, але довелося взяти підробіток на випадок, якщо вилечу з інституту. Батьку про це сказати — тотожно, що зізнатися в тому, що принесла в подолі. Він у мене колишній військовий, генерал у відставці, тому й виховував мене все життя в суворості.

В орендованій квартирі тільки диван, тому спимо ми з Елею разом. Вона із сім’ї простої, підробляє офіціанткою, щоб сплатити за оренду, й додому приходить пізно. Я ж зазвичай до самої ночі зубрю пройдений матеріал.

Єдиний мінус нашого сусідства — коли приходить її хлопець, мені треба десь «погуляти». Після цього я гидливо кошусь на простирадла й перестеляю постільну білизну, на що Елька лише сміється.

— Ти завтра кудись збираєшся? — запитує в мене подруга, коли я домиваю посуд.

— Так, у мене перескладання.

Від самої думки про те, що це третє за рахунком і останнє — мене трохи трусить.

— Яке за рахунком?

— Не питай.

— І що з цим думаєш робити?

Грайливий настрій подруги вмить змінюється, вона стає серйозною, барабанить наманікюреними пальцями по столу. Вона обурена ситуацією, що склалася, не менше від мене.

— Женя порадив записати все на диктофон і в разі чого у відділ освіти передати, хай розбираються.

— Не простіше «дати» Мирону і спати спокійно? — вкотре заводить вона свою шарманку.

— Навіть не починай. Тим паче це вже не врятує ситуацію.

— Ну тоді тобі знадобиться вся вдача світу, — підморгує Еля й виходить із кухні.

Я витираю руки об рушник, а потім підходжу до вікна, розглядаючи з висоти четвертого поверху подвір’я. Руки самі тягнуться до обличчя. Пальцями проводжу по губах. Вони й досі горять від поцілунків Даміра.

Я досі не можу повірити в те, що це зі мною сталося насправді. Адже я якогось біса навіть кайфувала від того, що дорослий вродливий чоловік збудився через мене.

Обличчя заливає фарба сорому, коли згадую, як відчула стегном твердість у його паху. Це схвилювало, змусило прокрутити заново кожне слово, зітхання й дотик.

Може, не варто було бути такою категоричною й погодитися на обід, наприклад? Або хоча б дати свій номер телефону.

Ні. Я все правильно зробила. З такими чоловіками краще не зв’язуватись. Тому думати більше про нього не буду, — обіцяю собі, але вже наступного дня, після провального перескладання іспиту, коли виходжу на роботу, весь час вдивляюся в обличчя чоловіків, із завмиранням серця сподіваючись побачити саме його.

Зміна видалася важкою. Час наближався до вечора. Я намагалася щосили триматися, щоб не розплакатися через те, що Дмитро Іванович вкотре завалив мене, ретельно полірую ганчіркою бильця мармурових сходів і глибоко дихаю, намагаючись себе заспокоїти.

Краєм ока помічаю темноволосого чоловіка, який у компанії жінки прямує до ліфтів — і завмираю. Це він. Дамір. Хазяйновито притримує за поперек свою супутницю в білому кожушку й розмовляє з кимось телефоном. Кілька хвилин, і вони зникають у ліфті, а я так і залишаюся в ролі Попелюшки, доля якої таємно спостерігати за принцом.

На душі стало бридко. Адже вчора мене на побачення кликав, а сьогодні привів у номер жінку і явно не для того, щоб просто побазікати.

— Авроро, у триста п’ятому розлили шампанське, просять прибирання номера. Підіймися до них.

— Добре, — відгукуюсь і підіймаю відро з водою.

Почуваюся невдахою. А ще злюсь, що така боягузка. Мені запропонували спробувати себе в модельному кастингу, але я дуже багато пліток чула про те, що там усе через ліжко. А через ліжко мені не треба. Я взагалі-то акушером-гінекологом стати мрію, а не дупою в крихітних бікіні на сцені виблискувати. Але тоді мені б не довелося випробовувати на собі цю принизливу роль. Вирішую, що завтра ж почну шукати щось більш підхоже для себе. Сюди здуру влаштувалась: платили добре і графік під заняття можна було підлаштувати.

У триста п’ятому розлили не лише шампанське. Білизна на ліжку зім’ята, подушки та простирадла у вершках. Навіть думати не хочу, чим тут займалися. І це я працюю в місці, де за ніч треба заплатити пристойну суму. А що тоді робиться у звичайних дешевих готельчиках?

Після цього номера я прибираю ще два. Один із них знаходиться поряд із тим, у якому минулого разу жив Дамір. Коли проходжу повз нього, прислухаюся до кожного звуку та шереху. Але в номерах гарна звукоізоляція і двері добротні, тому зрозуміти, є він там чи ні — неможливо.

Я протираю тумбочку біля ліжка, поправляю постіль, майже закінчую прибирання в номері, коли в нього входить жінка років сорока в розгорнутому пальті. Окидає мене холодним поглядом, скидає верхній одяг і йде до туалетного столика.

— Я вже майже закінчила, гарного вам відпочинку, — тихо кажу, збираючи приладдя для прибирання у візок. Підходжу до дверей, але застигаю від наказового тону:

— Ану стій.

— Ви щось хотіли? — роблю глибокий вдих, щоб не нагрубити у відповідь і розвертаюся до неї.

— Тут були мої сережки. З діамантами. Дуже дорогі. Ти чіпала їх? — дивиться на мене примруженим поглядом, кивком вказуючи на туалетний столик. Погане передчуття накриває із головою.