read-books.club » Сучасна проза » Художник хиткого світу, Кадзуо Ісігуро 📚 - Українською

Читати книгу - "Художник хиткого світу, Кадзуо Ісігуро"

158
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Художник хиткого світу" автора Кадзуо Ісігуро. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 11 12 13 ... 59
Перейти на сторінку:
досі годі збагнути, навіщо йому потрібно було піддавати мене таким тортурам. Можливо, він хотів, щоб я з ранніх літ затямкував, що з часом сімейний бізнес перейде мені. Чи, може, вважав, що конче повинен консультуватися зі мною як із майбутнім главою сім’ї щодо всіх теперішніх рішень, наслідки яких, імовірно, я відчуватиму вже в дорослому віці; отже, думав батько, я матиму менше підстав скаржитись, якщо успадкую не надто успішний бізнес.

Пригадую, одного разу, коли мені було п’ятнадцять, батько покликав мене у вітальню з геть іншої причини. Як і завше, кімната освітлювалася високою свічкою, й батько сидів у центрі її світла. Однак того вечора, замість «ділової коробки», перед ним лежала важка керамічна попільниця. Це мене спантеличило, тому що її — найбільшу в усьому домі — зазвичай діставали для гостей.

— Ти всі приніс? — запитав він.

— Я вчинив так, як ви мені наказали.

Я поклав біля батька цілий стос малюнків і ескізів, які досі тримав у руках. Ця купа паперів мала вкрай неохайний вигляд, оскільки аркуші були різного розміру і якості, та ще й більшість із них погнулися чи поморщилися від фарби.

Я мовчки сидів, поки батько розглядав мої роботи. Він вивчав кожен малюнок, а відтак відкладав його по один бік від себе. Переглянувши майже половину моєї колекції і не піднімаючи до мене очей, батько запитав:

— Масудзі, ти впевнений, що приніс усі свої роботи? Чи, може, тут усе-таки бракує кількох малюнків?

Я відповів не відразу. Він підняв на мене очі і мовив:

— Ну?

— Можливо, один-два ще залишилися.

— Я так і знав. І я не сумніваюся, Масудзі, що найдужче тобі подобаються саме ті малюнки, яких ти не приніс. Моя правда?

Він знову опустив погляд на мої роботи, отож я так і не відповів. Упродовж ще кількох хвилин я спостерігав, як він оглядає мої малюнки.

Далі батько підняв один із них так, щоб на нього падало світло від свічки, і запитав:

— Це та стежка, що веде вниз від пагорбу Нішіями, так? У тебе дуже добре вийшло її відтворити. Вона точнісінько так збігає донизу з горбка. Дуже майстерно намальовано.

— Дякую.

— Знаєш, Масудзі, — сказав батько, не відриваючи погляду від малюнка, — твоя мати сказала мені щось вельми цікаве. Їй видалося, буцім ти хочеш, щоб малювання стало твоєю професією.

Це прозвучало не як запитання, тому спочатку я не відповів. Але потім він підняв очі і повторив свої слова:

— Масудзі, твоїй матері видалося, буцім ти хочеш, щоб малювання стало твоєю професією. Але вона, звісно ж, помиляється.

— Авжеж, — тихо відповів я.

— Ти хочеш сказати, що вона щось неправильно зрозуміла.

— Саме так.

— Ясно.

Упродовж ще декількох хвилин мій батько продовжував вивчати малюнки, а я сидів і мовчки спостерігав за ним. А потім він сказав, не піднімаючи погляду:

— Мені здається, що це твоя мати, там, за дверима, саме проходить мимо. Чуєш?

— На жаль, я нічого не почув.

— Я думаю, що це вона. Попроси її зайти сюди, раз вона вже неподалік.

Я встав і пішов до дверей. У коридорі було темно і порожньо, як я й очікував. Позаду почувся батьків голос:

— Масудзі, поки ти її кличеш, збери заодно решту своїх малюнків і принеси сюди.

Можливо, це лишень витвір моєї уяви, але коли кількома хвилинами опісля я повернувся у вітальню разом із матір’ю, мені здалося, що порцелянова попільниця стояла вже значно ближче до свічки. А ще в мене склалося враження, нібито в повітрі пахло горілим, одначе коли я заглянув у попільницю, то не помітив слідів того, що нею користувалися.

Батько байдуже кивнув мені, коли я поклав останні приклади своїх робіт біля купи малюнків, яку він наскладав коло себе. Здавалося, він досі не міг відірвати погляду від моїх робіт, перебираючи й оглядаючи їх, і якийсь час геть ігнорував нас із матір’ю, поки ми мовчки сиділи біля нього. Потім нарешті зітхнув, поглянув на мене і сказав:

— Масудзі, припускаю, ти не маєш часу перейматися мандрівними священниками, еге ж?

— Мандрівними священниками? Мабуть, ні.

— А їм є що сказати про цей світ. Здебільшого я не надто звертаю на них увагу. Але порядність вимагає ставитися до святих людей шанобливо, навіть якщо вони видаються звичайнісінькими жебраками.

Він зробив паузу, тож я сказав:

— Так, авжеж.

Потім батько повернувся до матері і сказав:

— Сачіко, пам’ятаєш тих мандрівних священників, що колись проходили через це село? Один із них зайшов сюди незадовго після народження нашого сина. Такий змарнілий старигань з однією рукою. Попри це, напрочуд міцний чоловік. Пам’ятаєш його?

— Звісно ж, пам’ятаю, — відповіла мати. — Але, можливо, не варто брати близько до серця те, що говорять такі, як вони?

— Але ж ти пам’ятаєш, — вів далі батько, — що цей священник зумів заглянути глибоко в душу Масудзі. Пам’ятаєш, Сачіко, про що він нас попередив на прощання?

— Але ж наш син тоді був немовлям, — відповіла мати. Вона стишила голос, неначе сподіваючись, що я якимось чином не почую її слів. Батько ж, навпаки, говорив навмисно голосно, так ніби звертався до великої аудиторії.

— Він нас попередив на прощання. Ручки і ніжки Масудзі здорові, сказав він тоді, але він прийшов на цей світ з уродженою вадою. Зі слабкістю духу, що вчинить його схильним до ледарювання й обману. Пригадуєш, Сачіко?

— Наскільки я пам’ятаю, той священник сказав про нашого сина і багато хорошого.

— Авжеж. У нашого сина багато хороших якостей, священник і справді на цьому наголосив. Але ти пам’ятаєш, про що він нас іще попередив, Сачіко? Якщо ми хочемо, сказав він, щоб у ньому переважали хороші якості, то повинні бути пильні і весь час стежити, щоб його слабкодухість не почала проявлятися. Бо інакше, сказав тоді священник, Масудзі виросте геть нікудишній.

— Але, може, — обережно сказала мати, — не дуже мудро брати близько до серця слова якогось священника.

Батька, схоже було, її слова дещо здивували. І врешті, через якусь хвилю, він замислено кивнув, так наче мати висловила якусь дуже складну думку.

— Тоді мені самому не хотілося сприймати його слова поважно, — провадив він далі. — Але на кожному етапі дорослішання Масудзі щось нагадувало мені про слова того чоловіка. Ніде правди діти, в характері нашого сина справді є якась

1 ... 11 12 13 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Художник хиткого світу, Кадзуо Ісігуро», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Художник хиткого світу, Кадзуо Ісігуро» жанру - Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Художник хиткого світу, Кадзуо Ісігуро"