Читати книгу - "Повернути себе. Том 2, Олександр Шаравар"

Глава 3

        — Пашу, ти довго ще жертимеш? — обурився Фіск, коли його товариш вже вдесяте пішов за добавкою в їдальні бункера адміністрації міста.

         —  Фіск, ну чого ти до мене причепився, я їсти хочу, тим більше така смакота, - мрійливо промовив Терн, насипаючи собі в тарілку чергову порцію маринованих хробаків екреста. Фіск намагався не дивитися йому в тарілку, раніше він і сам був не проти їх з'їсти, коли виходило накопичити грошей. Але після пробудження пам'яті йому сама думка про них стала гидкою.

         —  Ти ж спеціально, я ж відчуваю, що ти вже давишся ними, - сказав Фіск.

        — Гаразд, спостерігати за тобою, звичайно, кумедно, але вже стало нудно. Йдемо, - сказав Терн, вставши з-за столу. - Сходимо до тебе додому.

        — Ну, нарешті,— зрадів Фіск.— Завтра вже на базу повертаємось, буде прикро, якщо за дві доби в рідному місті не відвідаю свого будинку.

         —  Все, все, йдемо, - сказав Пашу, - Декс дав дозвіл на три години, сподіваюся, встигнемо.

            Залишивши їдальню, хлопці дісталися невеликого гаражу в бункері, в якому стояли їхні скафандри. Завдяки дроїдам вбрання зайняло не більше десяти секунд, після чого хлопці відразу ж попрямували до ліфта на поверхню.

           На виході довелося затриматися на кілька хвилин, щоб зробити позначку в журналі та дочекатися підтвердження дозволу на вихід на поверхню. Тільки після цього парубки опинилися на поверхні серед руїн колишньої мерії.

           —  А непогано Декс повеселився, - хмикнув Фіск, - Силен ксенос.

           —   Ти ксенофоб? - Уточнив Пашу.

           —  Не починай, я ставлюся до всіх видів розумних однаково, - закотивши очі вгору, відповів Фіск. - Однаково погано,- розсміявся Фіск,- Краще побігли, до дитячого будинку хвилин двадцять бігу.

             Через добу після встановлення формера ситуація у місті вже кардинально змінилася. Люди почали покидати свої притулки і вже навіть самоорганізувалися для розгрібання руїн.

            Невідомо звідки з'явилися вантажні флаєри, до яких вантажили уламки десятки вантажних дроїдів. Керували ними співробітники комунальної служби Трітауна, разом із дроїдами на розчистці працювали й місцеві жителі, намагаючись знайти хоч щось уціліле зі свого майна.

          Але шанси, відверто кажучи, були дуже низькі, надто сильні руйнування відбулися після вибуху корабля архів. Фіск навіть приблизно не міг оцінити силу Декса. Сам хлопець як експеримент спробував ще вчора розігнати телекінезом вантаж до гіперзвукової швидкості, але вже на двох махах йому не вдавалося контролювати двокілограмовий вантаж, тоді як Декс використовував уламок вагою більше тонни і на набагато більшій швидкості.

              Але Ебенезер не засмучувався, він цілком розумно міркував, що в нього все ще попереду. Головне було дістатися назад до Мікіль і, вже навчаючись у неї, можна було швидко розвиватися. Фіск як ніколи хотів якнайшвидше опинитися на Шаррні, але в кращому разі в нього це вийде через півроку, а то й більше. Поки не вдасться розібратися із зіургами та архами на орбіті, про те, щоб покинути планету, можна було й не мріяти.

            Варто було хлопцям залишити зону повних руйнувань, і кількість людей на вулицях почала збільшуватися. Фіск уперше навіть побачив дітей на вулиці, вони разом із дорослими намагалися знайти щось корисне у руїнах. Дехто навіть зайнявся торгівлею. Один чоловік стояв поруч із двома великими сумками, з яких виднілися армійські пайки. Продавав він їх ні багато ні мало – за двісті п'ятдесят кредитів.

          В будь-якому військторгу ціна була не більше тридцяти. Непогано наживався мужик, причому, швидше за все, продавав не свої пайки, а розграбовані. По-доброму треба було б затримати його і передати поліції, ось тільки поліція не збиралася займатися такими порушниками, у них зараз не  вистачало сил  й просто контролювати ситуацію в місті.

        Постійно то з одного боку, то з другого було чутно постріли з різної зброї. І в більшості випадків вони пов'язані зовсім не з зіургами. Людина та ще тварюка, у такій ситуації, коли від кожного залежить виживання міста, знаходилися ті, хто намагався збагатитися шляхом інших.

         Сьогодні вранці мер прийняв рішення, що розбиратися з подібними покидьками потрібно відповідно, і дозволив відкривати по бандитах вогонь без дозволу. Фіск вже переживав щось подібне після атаки корпорантів на Шаррн, але тоді ситуація була дещо кращою. Армія та правоохоронні органи були повністю боєздатними, і руйнування були лише у столиці Шаррна, тоді як в інших містах ситуація була майже в повному порядку.

          Це плюс репарації, отримані від  корпорантів, дозволили якнайшвидше відновити інфраструктуру столиці Шаррна. Тоді як у Трітауні потрібно було покладатися лише ресурси сильно пошкодженого міста.

            А вони були, м'яко кажучи, не найбільшими. Руйнування були дуже сильні, від номінального складу поліції залишилося менше третини, від військових взагалі близько десятої частини.

          —  Довго ще? - Запитав Терн після того, як йому довелося перестрибнути двометрову щілину, що розтяглася поперек дороги.

           — Майже прийшли, бачиш паркан попереду?  Це територія нашого дитячого будинку.

           —  То чого ми зупинилися? - запитав Терн.

            — Для початку я хочу перевірити за допомогою мікро дронів те, що відбувається там, тільки після цього навідаюсь особисто. - сказав Фіск, не кажучи другу про те, що він не хоче бачити наживо трупи знайомих людей. Тому він хотів переконатись спочатку, що їх там немає.

             —  Розумно, - вимовив Терн, запускаючи десяток мікродронів у бік території дитячого будинку.

            —  Це Лорак, - сказав Фіск, упізнавши одного хлопця. Він був на рік старший і відрізнявся підвищеною мстивістю, випадково штовхнув його в натовпі - будь певен, увечері випадково впадеш. А якщо додумаєшся образити його, то починаються різні підстави, які часто закінчуються в карцері. Вже не раз з ним намагалися поспілкуватися "по-чоловічому" старші хлопці, але щоразу після розмови, вилікувавшись у медичній капсулі, хлопець продовжував. - Навколо нього малеча, причому нікого не знаю, навіть наочно.