Читати книгу - "Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк"

Коховський наводить різні версії щодо походження батька Богдана Хмельницького — Михайла. На думку одних, він походив із Мазовії, інші вважали, що з Лисянки. В силу обставин Михайло опинився в Жовкві, при дворі гетьмана Станіслава Жолкевського. Іван Данилович утворив Чигиринське староство, Михайло перебрався туди й служив у нього писарем. Тут він оженився з козачкою. Коли ж гетьман Жолкевський подався з військом у Молдавію, щоб підтримати місцевого господаря Гаспара Ґраціані, який розпочав війну з турками, Данилович зібрав чимало козаків із околиць Чигирина й послав їх на цю війну. Михайло в цьому війську був сотником. Також у цей похід вирушив його син Богдан. У битві під Цецорою польське військо, яким командував Жолкевський, зазнало поразки. Гетьман загинув. Із ним загинуло чимало воїнів. Серед них був Михайло. Богдан же опинився в неволі.

В. Коховський. «Аннали Польщі від смерті Владислава IV»

Далі Коховський говорить, що Богдана козаки викупили з кримського полону — ніби заради пам’яті його батька, обмінявши на татарських полонених. Така мотивація виглядає дещо дивно. Адже, принаймні з цього тексту, не дуже зрозуміло, чим так догодив Михайло Хмельницький козакам.

Щодо Богдана, то він, опинившись на волі, швидко почав набирати впливу серед козацтва, оскільки був письменним і вмів полагоджувати різні справи.

Автор «Анналів...» спеціально акцентує увагу на освіті Богдана Хмельницького. Допускає, що він учився в «київській гімназії» або «у Ярославі у єзуїтів».

Коховський у своїй праці намагається подати психологічний портрет Хмельницького. Про нього пише: «Певно, у зрілому віці він навчився обережності, навчився практично оцінювати кожну нову річ, відкладати надію на майбутнє і виявляти то лагідність, то знову жорстокість, часто не погрожуючи, водночас не забувати про помсту». Відзначає він і його військові якості, витривалість духу. А ще — «лице мав усміхнене, котрим приховував, як блискучий лід гнилу воду, порухи своєї душі». Будучи вояком, Богдан відзначався послухом, ніколи не наражав себе на небезпеки.

Тобто Хмельницький постає людиною потаємною, уміє приховувати свої прагнення. Проте це потаємне іноді проривалося. Тому, пише Каховський, Хмельницький брав участь у козацьких бунтах — Тараса Трясила, Острянина й Гуні, але вміло уникав «заслуженої кари». Щоб продемонструвати на прикладі психологію Хмельницького, автор «Анналів...» розповідає таку легенду: мовляв, коли гетьман Станіслав Конєцпольський спорудив фортецю Кодак, то запитав Богдана в присутності інших козаків, що він може сказати про цю твердиню. Але той не витримав і відповів: «Що руки зробили, руки й зруйнують». Ця легенда немає реальної основи. Вона наведена для того, щоб продемонструвати приховану скритість та підступність Хмельницького. Однак вона набула поширення — особливо в літературі українській.

Давши таку психологічну характеристику майбутньому козацькому ватажку, Коховський приділяє чимало уваги взаємостосункам Хмельницького й Ілька Барабашенка (саме так це ім’я звучить у Коховського). Щодо останнього, то тут мався на увазі черкаський полковник козацького реєстрового війська Іван Барабаш (? — 1648)[62]. Про нього нам відомо небагато. Вважається, що Барабаш завжди тримав сторону влад Речі Посполитої. Воював під Цецорою та Хотином. У 1646–1647 рр. зустрічався із королем Владиславом, обговорюючи питання походу на татар і турків. На початку повстання Хмельницького лишився на боці Речі Посполитої. Загинув навесні 1648 р. Існує версія, що був утоплений козаками — прихильниками Хмельницького.

Постать Барабаша з часом обросла численними легендами. Він став героєм, точніше антигероєм думи про Хмельницького й Барабаша. У ній розповідається, що Барабаш мав якійсь листи-привілеї від короля, які переховував. І ось Хмельницький їх спеціально викрадає, підпоївши Барабаша. Подібні легендарні оповіді зустрічаються також у писемних творах.

Оповідь Коховського про Хмельницького й Барабаша, чи то Барабашенка, має теж чимало легендарного. Автор «Анналів...» пише, що Барабаша король іменував гетьманом запорозьким, а Хмельницького — військовим писарем (notarius). Ці люди за своєю вдачею й звичаями помітно різнилися між собою.

Барабаш ніби слухався можновладців, готовий був йти на Чорне море, щоб воювати з «ворогами королівства», тобто турками, але при умові, що на це буде легальний дозвіл. Як відомо, сейм Речі Посполитої не дав згоди королю Владиславу для проведення війни з турками. У Коховського навіть наводиться промова Барабаша до козаків, де він закликає їх утриматися від бунтів і обіцяє їм, якщо на це буде згода влади, повести їх на «розбійничі ватаги татар» і на Чорне море.

«Зовсім не так невинно поводився Хмельницький, — пише Коховський. — Його неспокійна душа вагалася. То хилився він до тих, хто був прихильний до розбишацтва, то знову пригадував, що королівський двір, ображений (це було йому добре відомо) занехаяною війною, легко пристане на його бік... Замислювався, чому війну розпочато й занехаяно, зброю піднято й відкинуто?» Хмельницький, говорить далі Коховський, знав, що при королівському дворі є чимало противників війни з турками. Вони вважали, що ця війна може викликати небезпеку. Знали про це й козаки. Але вони не лякалися й ладні були йти на загострення відносин.

З інформації та міркувань Коховського випливає, ніби Хмельницький та бунтівні козаки вирішили скористатися суперечностями у владному середовищі Речі Посполитої. Можна так зрозуміти, що, пішовши війною на турків, вони би мали прихильність з боку короля, але наражалися на незадоволення з боку шляхти. Підтримані королем, козаки могли б виступити проти шляхетського загалу. Це, звісно, не говориться прямо — радше випливає з контексту.

Подальші події у Коховського розгортаються як детектив. «Удаючи велику приязнь», читаємо далі, Хмельницький запросив Барабаша до себе в куми на хрещення дитини. І під час гостини з Барабашем посварився якийсь козак і убив його. Ніби Хмельницький не був причетний до цього вбивства, але те, що це сталося в його домі, кидає на нього тінь вини. Більше того, це було на руку Хмельницькому, адже Барабаш стримував свавільних козаків.

Саме після вбивства Барабаша почалися наради бунтівників. Про це стає відомо коронному хорунжому Олександрові Конєцпольському, якого повідомили сотник Оніаш та Роман Песта. Хмельницького арештовують. Але Конєцпольського упросив Кречовський (мається на увазі Михайло