Читати книгу - "Концерт пам’яті янгола, Ерік-Емманюель Шмітт"

Відчуваючи до себе болючу відразу, він відчайдушно бігав тісною каютою, щодуху лушпенив по металевій перетинці.

— Господи, як же соромно! Сором який! Коли тобі кажуть «Ваша донька», ти одразу згадуєш Ґрейс. А коли тобі повідомляють, що «Ваша донька померла», то ти кладеш до ями Джоан?! Та ти здохнути маєш від сорому!

Звісно, патяків Ґреґа ніхто не чув, але йому достатньо було себе самого: він знав, який він насправді — жорстокий і підлий. І йому ніколи вже не залікувати цієї кривавої рани.

— Я не маю жодних підстав любити Джоан менше, ніж решту! І любити Ґрейс дужче, ніж інших. Чому я не думаю про Кейт і Бетті?!

Поки він так ревів, у двері постукав Декстер.

— Ґреґе, усе гаразд?

— Так!

— Не кажи дурниць. Відчини. У мене є дещо, що допоможе тобі.

Ґреґ штовхнув двері і заволав із люттю:

— Ніхто не може мені помогти!

Декстер, ніби погоджуючись, похитав головою і простягнув йому книжку.

— Тримай.

— Що це таке?

— Моя Біблія.

Ґреґ був так збентежений, що на якусь мить навіть забув про своє горе. Його руки відмовлялися брати книжку, очі з підозрою бігали старою полотняною палітуркою, вкритою плямами — у ньому все ніби волало: «Що я, в біса, маю робити з цим?!».

— Хай буде в тебе, про всяк випадок... Хтозна, може тут знайдеться текст і для тебе.

— Я не люблю читати.

— Розгортати Біблію — не означає читати. Це означає розмірковувати.

Декстер сунув томик йому у руки і пішов заступати на чергування.

Ґреґ пожбурив Біблію на вутлий матрац, зрозумів, що спати уже не зможе, натягнув кросівки і теплу куртку й вирішив бігати палубою, поки втома не звалить із ніг.

Наступного дня Ґреґ прокинувся із переконанням, що Джоан мертва.

І цього разу це його аж ніяк не заспокоювало — навпаки, лише ятрило рану: вві сні він дізнавався, буцімто Джоан страшно агонізувала через те, що він був поганим батьком, байдужим запліднювачем. І Ґреґ, не відриваючи голову від подушки, ридав над долею дівчинки, над її недовгим життям поруч із жорстоким батьком — адже, якщо свою схильність від Ґрейс він ретельно приховував, то Джоан добре знала, що дратувала батька: він часто сварив її, робив зауваження, казав замовкнути і дати слово решті сестер. Чи обіймав він її хоч раз від чистого серця? Дівча, певно, відчувало, як вагався він у своїх почуттях і схилявся до неї радше з потреби рівного ставлення, аніж у щирому пориванні.

Вертячись у ліжку, раптом він стегном відчув Біблію Декстера. Ґреґ рефлективно взяв її, розгорнув, байдуже подивився на дрібний текст, пробіг очима зміст і витяг листівку, сховану між сторінками. Це був розфарбований наївний образок, надрукований рельєфним друком на білосніжному картоні: обличчя жінки — святої Рити — у золотистому ореолі.

Ґреґа зворушила доброзичлива усмішка. Цей усміх ніби символізував його дружину і доньок, їхню чистоту, красу й покору.

— Благаю тебе, хай це буде не Джоан, — прошепотів Ґреґ, звертаючись до іконки, — тільки не Джоан! Я зможу надолужити з нею згаяний час. Приділю їй увагу, дам любов, на яку вона заслуговує. Зроби так, щоб це була не Джоан, будь ласка!

Він був здивований, що вирішив звернутися до картонного образку — не менший подив від своєї поведінки Ґреґ відчув би, якби йому явилась свята з плоті й крові, адже він вважав, що не вірить ні в Бога, ні у святих. Однак у непевному стані після телеграми доктора Сімбедора Ґреґ був готовий спробувати все — навіть молитву. І якщо ще вчора він волів, щоби померла Джоан, то сьогодні прагнув, щоби вона жила, аби вони могли надолужити час і невитрачені почуття.

До праці Ґреґ повернувся з меншим завзяттям, адже докори сумління певною мірою виснажували його. Звістка збурила в ньому цілий вир страдних думок — перед механіком ніби відчинили браму душевних страждань.

Він згадав свою старшу доньку, Кейт — мовчазну дівчину, дуже подібну до матері зовнішністю, а до батька — норовом; у свої вісімнадцять вона вже працювала в одній із крамниць Ванкувера... Невже померла вона?! Якщо це була Кейт, то які мрії урвала ця нагла смерть?

Зненацька Ґреґ усвідомив, що геть нічого не знав про власних доньок. Він міг розказати про риси їхніх характерів, вік і звички, однак не мав уявлення про їхні думки. Вони були рідні — і чужі водночас. І ці загадкові люди повністю перебували у його владі. Чотири доньки — чотири незнайомки...

Під час перерви Ґреґ вирішив усамітнитися, сказав усім, що хоче прийняти душ, зачинився у комірчині, що слугувала за ванну кімнату, і роздягнувся.

Він подивився на себе у дзеркало. Ґреґ був здоровенним чолов’ягою; його плечі — як і думки — здавалися ідеально прямокутними. Він мав дуже красномовну зовнішність: вузьке чоло не залишало місця для інтелекту; могутні стегна і широкий таз (хоч і не так, як торс, що м’язами випинався з-під пліч) свідчили, що цей чоловік повністю віддає себе фізичній праці. Роками щовечора він пишався тим, що почувався виснаженим, адже втома давала йому впевненість виконаного обов’язку. Ґреґ жив дуже простим життям, не позначеним навіть нудьгою, бо щоби втомитись від чогось, треба принаймні мати уявлення про щось відмінне...

Роздивляючись своє віддзеркалення, Ґреґ намагався аналізувати себе. Усе життя він, уникаючи суші, жив у морі. У море подався, аби втекти із першої родини, де батько прикладався до пляшки, а мати все більше ста́рілася. У море тікав і від другої родини, яку створив сам — і «створив» було надто серйозним словом, адже Ґреґ обмежився укладанням законних стосунків із жінкою: зрештою, хіба не для цього існують шлюби? Ґреґ побачив увесь світ, погойдуючись на хвилях — і, звісна річ, не побачив нічого. Коли суховіз причалював у порту, Ґреґ брав приклад із корабля — не віддалявся від причалів, кидав якір у портовій частині міста, ніби остерігався, боявся чогось невідомого, побоювався пропустити відхід корабля. Так і склалося, що, незважаючи на мільйони подоланих кілометрів, усі міста, народи й мандрівки він уявляв із палуби судна або із шинка у доках, і вони так і залишилися для нього далекими і недосяжними.

Як і доньки. Екзотичні. Примхливі. І — все.

Що міг він згадати про свою молодшеньку, Бетті? Що їй було дев’ять років, що вчилась вона непогано, що облюбувала собі комірчину, яку Ґреґ перетворив на