Читати книгу - "Неприкрита природа, Еррі Де Лука"

Йому цікаво познайомитися із тим, кому нарешті довірили реставрацію «незручності». Так називав це його батько, швець, коли знімав мірки з чоловіків для пошиву штанів. Питав: з якого боку — праворуч чи ліворуч — ті носять «незручність». І занотовував у спеціальному зошиті гідні уваги відповіді.

Я б не знав, що відповісти: у цьому в мене теж немає сталості, перекладаю час від часу то праворуч, то ліворуч.

— Мені цікаво знати, з якого боку «незручність» у статуї.

Не знаю, з причини початкової стадії ерекції. Рабин неймовірно здивований.

— Не ув’язуйтеся у цю справу, відмовтеся. Ви навіть не уявляєте, у яку халепу влазите.

Пізно, я вже не можу відмовитися, уже зняв покриття, пошкодивши покриті ним частини. Як і під час сходження на вершину, у роботі над скульптурою є точка невороття, після якої можна рухатися тільки вперед.

— То установіть на місце покриття.

Воно було з граніту, тепер розбите вщент.

* * *

Ми йдемо проти вітру, і я тим часом розповідаю йому про свій намір розділити задум скульптора: він захотів ототожнити себе зі створеним об’єктом, зійти разом із ним на останній щабель. Легкий натяк на ерекцію — то найзворушливіша деталь з усіх християнських зображень, останні судоми життя, що противиться смерті. Після цього скульптор не створив нічого, його знайшли у горах замерзлим, напівголим. На інших висотах, — не в нас, — альпініст під дією набряку головного мозку починає роздягатися навіть під час бурі. Йому здається, що йому жарко.

У випадку з цим скульптором набряк головного мозку ні до чого. Мова йде про намір наслідування. Тіло статуї вкрите «гусячою шкірою».

Розвертаємося, йдемо назад. Тепер вітер дме нам у спину, слова біжать швидше за нас. Я запитую в нього про порівняння Ісуса зі змієм.

— Для нас пояснення криється у числових значеннях слів на івриті. Оскільки ми не користуємося арабськими цифрами, кожній букві івриту приписується певне число. Таким чином слово — це одночасно певна послідовність чисел, складаючи які можна отримати суму-ключ до нього. У давнину вважали, що між двома словами, що мають однакову суму, існує прихований зв’язок, як то буває із римами. Отож, слово «змія» має таке саме числове значення, що й слово «месія». Ісус — освічений єврей, що розмовляє з іншим, не менш освіченим євреєм, який здатен зрозуміти значення цього порівняння. Як вознесли змія, так само вознесуть месію.

* * *

Для вас, як і для християн, у цьому разі йдеться про перегляд ставлення людей до змії.

— Річ у тому, що тут чоловік проголошує себе месією. У його часи це поняття не мало притаманного йому сьогодні значення Спасителя. Так називали «помазаників» — царів чи духовних учителів, адже помазання особливою олією було частиною церемонії, що проводилася при возведенні царів на престол або посвяті священиків у сан. «Месія» походить від івритського дієслова «мазати». Тут ідеться про зміну значення на титул, що перетворюється на кінцеву мету історії. Тут слово пишеться з великої літери, якої в івриті немає. Неймовірна зухвалість для вух його сучасників. До того ж має політичні наслідки: якщо кінець світу вже не за горами, то навіщо боротися за незалежність, проти іноземної окупації? Якщо месія — це субота світу, і сьогодні вже п’ятниця, хай кожен сам розбирається зі своєю совістю і чекає.

— Ваше трактування нове, неприйнятне. Ніхто не хоче бути сучасником кінця світу.

Я дякую йому за розмову, вже наслухався достатньо для того, щоб ще глибше зануритися у власне сум’яття. Ці слова йому до вподоби, бо на прощання він каже, що передумав.

— Зробіть цю реставрацію.

Ми прощаємося, я обіцяю тримати його в курсі.

* * *

На вечерю один із рибалок приносить Коран, виловлений з моря сітками. Віддає його різноробові-алжирцю. Сторінки розбухли від морської води, на обкладинці від сушіння на сонці й вітрі виступила сіль. Алжирець обережно бере книгу обома руками, цілує. Рибалка розповідає, що витягують сітками купу речей, разом з напіврозкладеними тілами тих, кому вони колись належали. Останні знову відправляють у море з молитвами про вічний упокій.

Думаю про те, що мені ні разу не спадало на думку сказати щось, коли доводилося ховати тіла тих, хто намагався самостійно перейти кордон. Я просто клав зверху купку каменів, щоб позначити місце поховання.

У сітки рибалки потрапили й книги. Він дивується, що хтось додає їх до свого малесенького багажу, що дозволяють взяти з собою в дорогу контрабандисти: розумніше було б замість них прихопити пару взуття чи вовняного светра. Різнороб-алжирець забув про вечерю, гортає сторінки, розгладжує їх руками. Рибалка не йде, можливо, чекає на винагороду. Різнороб-алжирець дуже розчулений, дякує знову й знову.

Згадка про контрабандистів змушує мене втрутитися. Думаю про те, що я теж колись зменшував багаж мандрівників до мінімуму. Кажу, що книжка служить як талісман, як супутник, як ангел-охоронець. А тим, хто вважає її святою, може стати й паспортом. Через моє селище, недалеко від кордону, теж проходять люди з друкованими сторінками в кишені.

— А ти звідки знаєш? Ти хто, прикордонник? Перевіряєш валізи?

Моє втручання йому не до душі, адже я відволікаю різнороба, і через це рибалка не отримає винагороди.

* * *

Ніякий я не прикордонник. Незадоволений рибалка нарешті йде геть.

— Це наше Святе Писання. А врятоване в морі — воно двічі святе. Один сучасний фараон без ліку топить жінок, чоловіків, книги й дітей.

Розказує мені, поки я їм. Його вечеря вже захолола на тарілці. А він усе гортає, розгладжує менш жорсткою частиною долоні сторінки, одну за одною. Каже, що й він прибув до нас морем, з такою ось книгою у торбі.

* * *

Я у приміщенні, де статуя, закутаний у сто одежин, у низько натягнутому на вуха береті. Я купив його собі в порту, там він є на голові у кожного рибалки.

Шліфую ті частини, які пошкодилися під час відокремлення. Торкаючись до поверхні статуї, звертаю увагу на напружені м’язи живота, що викликало надмірне витягнення розп’ятого тіла. Під наждачним папером ясно відчуваю рельєфи волокон, яких не видно при звичайному спогляданні.

Під час роботи проводжу вздовж поперечних черевних м’язів під шкірою, захоплений тим, як точно скульптор скопіював власну анатомію і переніс її на свою роботу. Закруглюю, рівняю, поступово видаляю сліди від покриття, недоречність якого ще відчувається навіть після того, як його зняв. Живіт впалий, від чого тазові кістки виступають уперед, як дві дужки. Посередині — впадина