Читати книгу - "На крилах пісень, Леся Українка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Смутку ж ніхто не забрав.
Вікна тьмянії, мов очі слабого,
В хаті порожній самотньо, убого,
Висить свічадо на голій стіні,
Млою повите,- дивитись на нього
Сумно здавалось мені…
Тута останні «огні догоріли»,
Тута остатні «квітки облетіли»,
Тільки зосталася муза одна,
Що не лишила співця до могили,
Тута витає сумна.
Тіло поета в далекій чужині,-
Там, у тій самій холодній країні,
Серце на смерть отруїли його!
Смутная муза літа в самотині,
Кличе поета свого.
В ДИТЯЧОМУ КРУЗІ
«На зеленому горбочку…»
На зеленому горбочку,
У вишневому садочку,
Притулилася хатинка,
Мов маленькая дитинка
Стиха вийшла виглядати,
Чи не вийде її мати.
І до білої хатинки,
Немов мати до дитинки,
Вийшло сонце, засвітило
І хатинку звеселило.
«Літо краснеє минуло…»
Літо краснеє минуло,
Сніг лежить на полі;
Діти з хати виглядають
В вікна… шкода волі!
Діти нудяться в хатині,
Нудять, нарікають:
«І нащо зима та люта? -
Все вони питають.-
Он все поле сніг завіяв,
Хоч не йди із хати!
У замкнуті дивись вікна,
Ніде й погуляти!
Сніг з морозом поморозив
Всі на полі квіти…
Десь зима та не скінчиться!» -
Нарікають діти.
- Ждіте, ждіте, любі діти!
Літо знов прилине,
Прийде мила годинонька,
Як зима та згине;
І заквітне наше поле,
І зазеленіє,-
Знов його весна прекрасна
Квіточками вкриє.
«Мамо, іде вже зима…»
«Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема…
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?» -
В неньки спитала дитина.
«Ні, не кожна,- одказує мати,-
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати,-
Ще зосталась пташина маленька».
«Чом же вона не втіка?
Нащо морозу чека?»
«Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідно́ї,
Не боїться зими навісної.
Жде, що знову прилине весна».
«Мамо, ті сиві пташки
Сміливі, певно, ще й дуже,
Чи то безпечні такі,-
Чуєш, цвірінькають так,
Мов їм про зиму байдуже!
Бач - розспівалися як!»
«Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де під снігом поживку шукати».
«Нащо ж співає? Чудна!
Краще шукала б зерна́!»
«Спів пташині потіха одна,-
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде, що знову прилине весна».
«Тішся, дитино, поки ще маленька…»
Тішся, дитино, поки ще маленька.
Ти ж бо живеш навесні,
Ще твоя думка літає легенька,
Ще твої мрії ясні.
Мрія полине із думкою вкупці
Геть у далекі світа,-
Крил не втинай сизокрилій голубці,
Хай вона вільно літа!
Чи пам’ятаєш ти казку-дивницю,
Як то колись принесла
Тую цілющу-живущу водицю
Дрібна пташина мала?
Їй не страшні були дикі простори,
Скелі і хвилі морські,
Перелітала найвищії гори,-
Мала крильцята прудкі.
Так твоя думка швиденько полине,
Тільки їй волю даси,
І принесе з чарівної країни
Краплю живої роси.
І як приступить журба невсипуща
Та до серденька твого,-
Тая росиця цілюща-живуща
Буде живити його.
Хай же та мрія із думкою вкупці
Лине в незнані світа,-
Крил не втинай сизокрилій голубці,
Хай вона вільно літа!
ВЕСНЯНКА
Сестрі Олесі 18
Як яснеє сонце
Закине свій промінь ясний
До тебе в віконце,-
Озвись на привіт весняний.
Олесю, серденько,
Співай веселенько!
Весняного ранку
Співай, моя люба, веснянку!
Як бідну первістку,
Дочасну, морози поб’ють.
І кущик любистку
Холоднії роси поллють,-
Не плач, моя роже,
Весна переможе!
Весняного ранку
Співай, моя люба, веснянку!
Як дрібнії до́щі
Заслонять нам світ навесні,
Як нам молодо́щі
Пов’ються у хмари сумні,-
Не тратьмо надії
В літа молодії!
Весняного ранку
Співаймо, сестрице, веснянку!
На літо зелене
Поїду я геть в чужий край,
Згадай же про мене,
Як підеш по квіти у гай.
Спогадуй, Олесю,
Сестру свою Лесю!
Весняного ранку
Даю тобі сюю веснянку!
6 квітня 1890 р.
ПРИМІТКИ
У даному томі вміщені вибрані поетичні і драматичні твори Лесі Українки. При його складанні враховано досвід попередніх видань творчої спадщини поетеси, особливо останнього Зібрання творів у дванадцяти томах. Як і в дванадцятитомнику, поезії друкуються за прижиттєвими збірками (в основі всіх попередніх видань лежав хронологічний принцип, композиція збірок не бралася до уваги, всі вірші подавалися за часом написання). Тим часом три прижиттєві збірки Лесі Українки («На крилах пісень», 1893; «Думи і мрії», 1899; «Відгуки», 1902), куди ввійшла більша частина її поетичного доробку за першу половину творчого шляху, були новаторським явищем не лише за змістом, а й за формою. Леся Українка пильно дбала про композицію збірок, прагнучи, щоб кожна збірка, а в ній кожний окремий цикл, становила єдину художню цілість, по-своєму групувала поезії й інколи відступала від хронологічної канви. До того ж вона включала до збірки не все написане на той час,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На крилах пісень, Леся Українка», після закриття браузера.
