Читати книгу - "Зів'яле листя, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Те згасне, мов огник,
Мов хвиля пройде,
В безодні нірвани
Спокій віднайде.
Поклін тобі, світлий,
Від бідних, блудних,
Що в пристрастів путах
Ще б’ються міцних!
Поклін і від мене,
Що скочу як стій
Із тиску сансари
В нірвани спокій!
XVIII. «Душа безсмертна!..»
Душа безсмертна! Жить віковічно їй!
Жорстока думка, дика фантазія,
Лойоли гідна і Торквемади!
Серце холоне і тьмиться розум.
Носити вічно в серці лице твоє,
І знать, що з другим зв’язана вічно ти,
І бачить з ним тебе й томитись -
Ох, навіть рай мені пеклом стане!
Творця хвалити? За що хвалити його?
Що в моїм серці сей розпалив огонь
І в насміх призначив розлуку?
Рай показав і затріснув браму!
Та пану богу я не хочу блюзнить,
Бо пощо вірних щирі чуття дразнить?
Мов актор той, мечем махати
На паперовії страхопуди?
Я не романтик. Міфологічний дим
Давно розвіявсь із голови мені;
Мене не тішать ані страшать
Привиди давньої віри млисті.
Бо що ж є Дух той? Сам чоловік його
Создав з нічого, в кождій порі й землі
Дає йому свою подобу,
Сам собі пана й тирана творить.
Одно лиш вічне без початку й кінця,
Живе і сильне,- се є матерія:
Один атом її тривкіший,
Ніж всі боги, всі Астарти й Ягве.
Безмірне море, що заповня простір,
А в тому морі вир повстає сям-там -
Се планетарная система,-
Вир той бурлить, і клекоче, й б’ється.
В тім вирі хвилі - сонце, планети є,
В них міліарди бомблів дрібних кишать,
А в кождім бомблі щось там мріє,
Міниться, піниться, поки не присне.
Се наші мрії, се наша свідомість,
Дрібненький бомблик в вирі матерії.
Та бомблі згинуть, вир утихне,
Щоб закрутиться знов десь-інде.
Безцільно, вічно круговорот отсей
Іде і йтиме; сонця, планет ряди
І інфузорії дрібненькі,
Всьому однакова тут дорога.
Лише маленькі бомблики людськії,
Що в них частинка виру відбилася,
Міркують, мучаться, бажають
Вічності море вмістити в собі.
І уявляють вічність на образ свій,
Дають свій вигляд, власну подобу їй,
А там лякаються, мов діти,
Мар, що породила їх уява.
Я не дитина, я не лякаюсь мар,
Неначе в’язень з дому тортур і кар,
Душа моя на волю рветься
В мами матерії лоні вснути.
Бажає бомблик приснути радісно,
Згасить болючу іскорку - свідомість,
З людства свойого ні пилинки
В вічність не хоче нести з собою.
XIX. «Самовбійство - се трусість…»
«Самовбійство - се трусість
Се втека з борні,
Ошуканськая кріда»,-
Так скажуть мені.
Ах, панове! Про трусість
Мовчіть ви мені!
Чи ви нюхали порох
В життєвій війні?
Чи ви лоб свій розбили
О дійсності мур?
Чи вам звісно, як смачно
На гаках тортур?
«Самовбійство - се прогріх,
Безправ’я і злість…»
Най вам слово Христове
На се відповість.
Як Христос по землі ще
Навчати ходив,
То зустрів чоловіка,
Що в шабас робив.
«Як же можна! Се прогріх!» -
Обурився хтось,
Та робітнику строго
Промовив Христос:
«Коли знаєш, що чиниш -
Блаженний єси;
А не знаєш, що чиниш -
Проклятий єси.
Коли знаєш, що чиниш -
Закон твій - ти сам;
А не знаєш, що чиниш -
Закон є твій пан». 7
Для знающих знання їх -
Найвищий закон;
Незнающі в законі
Най гнуться карком.
Чи я знаю, чи чиню,
Се знаю лиш я -
І такий, що мене зна
Ще ліпше, ніж я.
XX. «Отсей маленький інструмент…»
Отсей маленький інструмент,
Холодний та блискучий…
Один кивок… один момент…
І крові ключ кипучий…
Легенький крик… безсильний шепт,
А там - поклін покірний,-
Отсе весь лік, отсе рецепт
На весь мій біль безмірний.
В отсей маленький інструмент
Кладу маленьку кулю
І замість любки на момент
Його до серця тулю.
Один кивок… легенький гук,
Неначе свічка здута,
І він з моїх упаде рук,
І з мене спадуть пута.
Один момент - хіба ж се гріх?
І пощо так страждати?
Марний комар, пустий горіх,
Та й пощо заважати?
Ядро завмерло - геть марну,
Порожнюю лушпину!
Один кивок! За мить одну
Навіки я спочину.
ЗІВ’ЯЛЕ ЛИСТЯ
ЛІРИЧНА ДРАМА
Вперше надруковано у кн.: «Зів’яле листя. Лірична драма Івана Франка» Львів, 1896.
Окремі поезії «Першого жмутка» друкувалися в періодичних виданнях за кілька років до виходу збірки «Зів’яле листя».
Після виходу з друку першого видання збірки «Зів’яле листя» окремі вірші з неї друкувалися у хрестоматіях, альманахах та інших виданнях. Так, готуючи до друку в 1903 р. антологію української поезії «Акорди», Франко вмістив в ній чотири поезії: із «Першого жмутка» - «Я не жалуюсь на тебе, доле…» (с. 108); з «Другого жмутка» - «Зелений явір…» (с. 104), «Отсе тая стежечка…» (с. 105), «Як почуєш вночі край свойого вікна…» (с. 104).
Перед друкуванням в «Акордах» цих поезій І. Франко зробив у них деяку мовно-стилістичну правку.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зів'яле листя, Франко І. Я.», після закриття браузера.