Читати книгу - "Вальдшнепи, Микола Хвильовий"

одiрватись. Йому захотiлось зареготати й так дико, як, очевидно, реготала первiсна людина. Йому навiть прийшла мисль пiдпливти до флоберiвських дам i жартуючи схопити в свої обiйми Аглаю.

- Ану покажи, як ти плаваєш? - закричала Аглая, звертаючись до Карамазова й так випинаючи груди, нiби вона збиралась летiти до нього.

- Ah, mon Dieu! que difes-vous la. [8] - крикнув товариш Вовчик.

- I ти тут, mоn ami? I ти? Que vous etes aimable de venir me surprendre ainsi. [9]

- Але компенсацiя, мадмуазель. J'espere que vous me ferez I'amitie de diner avec moi. [10]

- C'est une grave question qui demande reflexion. [11]

- Будь ласка, подумайте. Бо я до обiду дiстав прекрасного вина.

Товариш Вовчик уже сидiв у каюку напроти Дмитрiя i поволi грiб до пляжу.

- Ти знаєш, - сказав вiн, звертаючись до свого приятеля. - Я говорю про загадковiсть, що за неї сховались нашi дами. Її все-таки можна розшифрувати.

- Яким же це чином?

- Дуже просто, - тихенько засмiявся лiнгвiст. - Ми їх напоїмо добрим мiцним вином - i вони нам усе розкажуть.

- Ти так думаєш?

- Я цього певний... Тим паче, що дами не вiд того, щоб колись iз нами випити. Оце недавно тьотя Клава так прямо менi й сказала, що вона хоче "кутнуть".

Карамазову ця мисль теж подобалась. Не тому, що йому хотiлось "розшифрувати", як говорив товариш Вовчик, московських дам - ця загадковiсть iз кожним днем його все менше й менше цiкавила, - а тому, що сьогоднi вiн побачив прекрасне Аглаїне тiло, тому, що йому захотiлось кусати її. Йому метнулось у головi, що п'янка може утворити непогану обстановку, i вiн уже напружено шукав мiсця для оргiї.

- Я бачу, що ти подiляєш мою думку, - сказав товариш Вовчик.

- Я її цiлком подiляю.

- Ну, так тодi допомагай менi, друже. Я думаю зараз атакувати наших дам i сподiваюсь, що сьогоднi вночi ми будемо з ними пиячити,

- Але де ж ми з ними зiйдемось? - спитав Карамазов.

- Про це я вже подумав. Годинi о восьмiй ми сядемо в каюк, заберемо з собою що треба й поїдемо на Зелену Косу. Там можна буде навiть огнище розвести.

На Зелену Косу? Прекрасно. Як це вiн про неї не подумав. Це ж такий затишний куточок, що кращого й не треба. Там навiть можна буде й заночувати... саме в копицях сiна.

- Ти добре придумав, - сказав Карамазов. - Я з охотою пiдтримаю тебе.

Товариш Вовчик ще раз вiд задоволення крякнув i змовк: вони вже були бiля флоберiвських дам.

- Що ви там секретничаєте? - спитала тьотя Клава, коли каюк легко сiв на пiсок пляжу.

- Це я кажу Вовчиковi, - знайшовся Дмитрiй, - що пора вже вас познайомити з моєю дружиною.

- Ти це серйозно говориш? - спитала Аглая, примружуючи очi.

- Цiлком серйозно... i ми зробимо так: я вас познайомлю з Ганною, а ви нас познайомите з чоловiком тьотi Клави.

Аглая поспiшила погодитись. Бiльше того: вона гадає, що треба це зробити сьогоднi увечерi.

- Тiльки не сьогоднi, - кинув товариш Вовчик i поiнформував дам про свiй план щодо випивки.

Дами план прийняли, але Аглая сказала, що перш за все вона хоче познайомитися iз Ганною.

- Чому це "перш за все"? - незадоволено спитав Дмитрiй. - На цю iсторiю ще буде час.

- Але й на випивку буде час, - уперто сказала Аглая. Вона так рiшуче стояла на своєму, що за кiлька хвилин Вовчик уже виходив iз себе. Тодi дами несподiвано почали вдягатись i демонстративно покинули пляж.

- I на чорта тобi треба було говорити про це знайомство? - незадоволено сказав лiнгвiст.

Але Карамазов i сам проклинав себе за необачнiсть. У всякому разi, друзi вже знали Аглаю i зрозумiли, що нiякої вечiрки не можна влаштувати, доки вони не задовольнять цю капризну й уперту дiвчину.

VI

Звести Аглаю з Ганною вдалось тiльки на четвертий день пiсля розмови на рiчному пляжi. Це трапилось увечерi бiля хвiртки, саме на тому мiсцi, вiдкiля флоберiвськi дами починали чергову гулянку з своїми кавалерами. Зустрiч була холодна, i це особливо вiдчули Ганна.

- Чого це ви так цураєтесь громади? - спитала Аглая, беручи пiд руку дружину Карамазова.

- Вiдкiля це ви взяли? - в свою чергу пiдвела брови Ганна.

- От тобi й маєш! Скiльки вже часу живемо тут, а вас жодного разу не бачили на вулицi. Хiба це не замкнутiсть?

- Ганна страшенна iндивiдуалiстка, - пожартував товариш Вовчик.

Тьотя Клава нi з того нi з сього засмiялась, дрiбненьким i негарним смiшком.

- А я от думаю, що тут зовсiм iнша причина, - сказала Аглая. - Ти, Дiмi, як думаєш?

Карамазов iздригнув. Вiн зовсiм не чекав, що Аглая буде так фамiльярно поводитись iз ним у присутностi Ганни.

- Я вас прослухав, - червонiючи сказав вiн. - Про що ви там?

- Цебто я? - Ну да, ви!

- Ти подумай, тьотю Клаво, - засмiялась Аглая. - Вiн уже до мене звертається на "ви".

- Ха, ха! - знову розсипалась дрiбним i неприємним смiшком друга флоберiвська дама.

Утворилось нiякове становище. Таке нiякове, що навiть товариш Вовчик вiдчув це.

- Ви Дмитрiя не зрозумiли, - раптом спокiйним голосом сказала Ганна. - Вiн пiд цим "ви" мав на увазi й вас, i мене.

- Ти, Дiмi, пiдтверджуєш це? - спитала Аглая i уважно, навiть з деякою повагою подивилась на Ганну.

- Звичайно, - зрушив плечима Дмитрiй i вийняв портсигара.

Вiн уже взяв себе в руки, i обличчя йому було спокiйне.

- Так от що, - сказала Аглая. - Чи не тому ви так рiдко виходите на вулицю, що не хочете зустрiчатись iз мiщанками?.. Так би мовити, тiкаєте вiд обивательського оточення? Я не помиляюсь?

- Я тiльки не знаю, кого ви маєте за мiщан? - спокiйно спитала Ганна.

- Кого я маю? Ну хоч би саму себе, тьотю Клаву й так далi.

- Я вас так мало знаю, що вважати вас за мiщан поки що не ризикую.

- Ну, а як узнаєте - тодi ризикнете? Ганна взяла свою косу й положила її на груди. Вона помовчала декiлька секунд i нарештi сказала:

- Тут i ризикувати нiчого. Коли ви мiщанки, то, значить,