Читати книгу - "Південноморські оповідання, Джек Лондон"

У найбільші дірки він засиляв звичайно щось подібне до дерев’яних сережок, дюймів по чотири в діаметрі,- а самі дірки мали в обводі дюймів дванадцять з половиною. У смаках своїх Маукі додержувався давніх традицій. Справді-бо, решту дірок виповняли в нього такі оздоби: порожні набої з рушниць, ухналі, мідяні гвинти, клапті мотузки, плетінки, пучки зеленого листя, а вечорами ще й червоні гібіскові квітки. Отож річ ясна, що кишень він не потребував, та й не було їм місця, бо тільки й одежі мав він, що перкалевий пояс кілька дюймів завширшки. Ножика носив він у чубові, зачепивши його за кучеряве пасемце, а найдорожчий скарб - вушко від порцелянової чашки - висів на черепаховій каблучці, просунутій крізь носову хрястку.

Проте обличчя Маукі мав приємне. Гарненьким назвало б його всяке, а як на меланезійця, то це був просто взірець людської вроди. Лише мужності, сили бракувало тому обличчю. Щось було в ньому занадто делікатне, жіночне, майже дівоче. Риси тонкі, делікатні та дуже вже дрібні. Невиразне підборіддя, позбавлений енергії рот. Чоло, щелепи, ніс - усе якесь безхарактерне. Але в очах іноді поблискував огник, засвідчуючи притаманні Маукі властивості, що їх інші не могли ще зрозуміти. Ті приховані властивості - відвага, впертість, хоробрість, буйна уява, меткий та спритний розум - не раз дивом дивували земляків Маукі, виявляючись у разючій послідовності його вчинків.

Батько Маукі був ватажок селища Порт-Адамс. Отже, Маукі змалку жив на морському березі, однаково добре почуваючи себе й на землі й на воді. Він досконало вивчив життя всякої риби та устриць, а навколишні рифи знав, як свої п’ять пальців. Човном керував він як мало хто. Плавати навчився по першому годочку, а в сім літ міг затаювати дух на цілу хвилину і поринав на дно в місцях завглибшки тридцять футів.

Якраз семирічним хлопчиком викрали його лісові мешканці, що самі не вміли плавати і боялися солоної води. Отже, відтепер Маукі бачив море лиш здалека, крізь плетиво гілок у густих гаях або з гірських шпилів. Він попав у рабство до старого Фанфоа, головного ватажка на двадцять сіл, розкиданих по малейтських лісах. Димок, що підіймався звідти погожого ранку в небо,- то єдиний доказ білилі морякам, що й по джунглях Малейти живуть люди. Бо білі не сягають туди ніколи. Колись, порушувані жадобою золота, вони пробували дістатися в джунглі,- тепер їхні голови з вискаленими зубами стримлять на закурених кроквах у хатинах лісових войовників.

Коли Маукі перейшло на сімнадцятий рік, у Фанфоа якраз скінчився увесь тютюн, і дуже це йому допікало. То був скрутний час для всіх його підданців. І винен був він сам. Суо була гавань така маленька, що велика шхуна не могла там об’якоритись. Весь берег поріс мангровими деревами, 8 що простягали свої віти понад воду. То була немовби пастка, і в ту пастку тубільцям пощастило зловити двох білих, що прибули невеликим кечем 9 наймати робітників. Вони мали багато тютюну та різного краму, а до того ще й три рушниці та безліч набоїв. У гавані не було жодних сіл, і наймачі мали діло з лісовиками, що приходили здалеку. Справи їхні йшли спочатку чудово: першого ж таки дня згодили вони двадцятьох робітників, навіть старий Фанфоа записався. Але того самого дня найняті дикуни стяли голови двом білим, повбивали матросів і спалили кеч. Відтоді цілих три місяці мали тубільці досхочу тютюну та розмаїтого краму. А потім прийшов військовий корабель. Бомби з нього сягали далеко по острову, перелякані мешканці втікали в якнайглухіші лісові хащі. На берег вийшли білі, вони пустили на попіл села з усім їхнім тютюном та крамом. Кокосові пальми та банани порубано, таро 10 на полях знищено, свині та кури побито.

Звичайно, то була добра для Фанфоа наука - але ж тютюну тим часом не стало. Молоді хлопці, підвладні йому, боялись тепер найматися до білих, і тому Фанфоа звелів одвести раба свого Маукі на берег і там віддати його на роботу за пів’ящика тютюну. Опріч тютюну, одержав Фанфоа в завдаток із платні свого раба на плантаціях ножі, сокири, перкаль та намисто. Коли Маукі опинився на кораблі, його пойняв великий жах. Він тремтів, як жертовне ягня. Білі ж були такі нелюдяні. Та й як їм, двом білим серед тичби дикунів на берегах Малейти, бути людяними! Адже кожна шхуна мала по п’ятнадцять або й двадцять темношкірих матросів, та ще часом десятків шість-сім найнятих робітників. А тут ще мешканці узбереж, які кожної хвилини могли напасти зненацька і всіх вирізати. Справді-таки, білий за таких умов повинен бути жорстокий. А ще мали ті страшні люди різне диявольське начиння: швидкобійні рушниці, якісь залізні та мідяні пристрої, що рухали шхуну й без вітру, нарешті скриньки, що розмовляють і сміються, немов живі істоти. А про одного білого Маукі чув навіть таке, що той міг собі вставляти й витягати зуби, коли схоче... Справжнісіньке чортовиння!

Маукі одвели в каюту внизу. На палубі залишився вартувати один білий, озброєний двома револьверами. В каюті сидів другий білий, що держав перед собою книжку і креслив у ній чудні значки та карлючки. Він зиркнув на Маукі, наче на якусь курку чи підсвинка, заглянув йому під руки і щось записав у тій книжці. Потім він подав паличку до письма новому робітникові. Той лише торкнувся до неї і в такий спосіб підрядився працювати три роки на плантаціях милової компанії «Місячний блиск». Сам Маукі того не знав, ніхто йому нічого й не пояснював. Та суворі білі люди наглянуть, щоб він чесно дотримав слова,- а могутність Великобританії та всього її флоту додавала їм сили й певності.

Були на кораблі й інші тубільці з далеких, чужих земель, і коли білий звелів їм, вони витягли в Маукі з чуба довге перо, обстригли його щільно і обвинули йому стегна яскраво-жовтим перкалем, так званим лава-лава.

Не день, не два пробув він на шхуні, багато країв та островів побачив - і вві сні вони йому перше не ввижалися,- а нарешті поставлено його в Новій Джорджії на роботу. Мав він тут корчувати джунглі та різати очерет. Тепер лише спізнав він, що то воно праця. Навіть у Фанфоа не доводилось йому так тяжко працювати, і це зовсім не припало йому до смаку. Працювали робітники од світання до смеркання, а їли