Читати книгу - "Пригоди Тома Сойєра, Марк Твен"

що всі діти заздрили йому, були в захваті від нього і намагалися наслідувати його у всьому. Том, як і всі інші хлопці з «порядних родин», заздрив Гекльберрі, що міг цілий день нічого не робити. І Томові теж було суворо заборонено гратися з цим голодранцем. Саме тому Том завжди, коли тільки міг, грався з ним. Гекльберрі одягавсь у недоноски з плеча дорослих людей; одяг його всякої пори року цвів різнокольоровими плямами і звисав лахміттям. Бриль його був цілковитою руїною величезних розмірів, від її крис було відкремсано великий шматок у вигляді півмісяця, його куртка, в ті рідкі дні, коли він її одягав, доходила аж до п՚ят, і задні гудзики містилися значно нижче спини, штани висіли на одній підтяжці і ззаду теліпалися величезним порожнім мішком, а внизу хльоскали по грязюці, коли він їх забував підкачати.

Гекльберрі був вільний птах; блукав, де йому хотілося. В хорошу годину він ночував десь на чужому ганку, а в дощову - в порожніх діжках, йому не треба було ходити ні до школи, ні до церкви, йому нікого було слухатися, над ним не було господаря. Він міг ловити рибу чи купатися, коли і де йому заманеться, і сидіти в воді, скільки йому хочеться. Ніхто не забороняв йому битися. Лягав спати він, коли хотів. Навесні він перший з усіх хлопців починав ходити босий, а восени взувався останній, йому не треба було ні митися, ні одягати чисту білизну, а лаятися він умів напрочуд. Одне слово, цей хлопець мав усе, що надає ціну життю… Так думали всі вимучені, скуті по руках і ногах «добре виховані» хлопці з «порядних родин» у містечку.

Том привітав романтичного волоцюгу:

- Агов, Гекльберрі! Здоров!

- Здоров і ти, коли хочеш…

- Що це таке в тебе?

- Дохла кішка.

- Дай подивитися, Геку! Ач, зовсім уже заклякла. Де ти її взяв?

- Купив у одного… у хлопця.

- Скільки заплатив?

- Синій квиток і бичачий пузир… що я поцупив на різниці.

- А де ти дістав синій квиток?

- Купив у Бена Роджерса два тижні тому… за батіжок.

- Слухай, Геку, а на що годиться дохла кішка?

- На що годиться? А бородавки виводити.

- Та ну? Я знаю кращий засіб.

- Б՚юсь об заклад, не знаєш. Що це за засіб?

- Гнила вода.

- Гнила вода? Нічого вона не варта, твоя гнила вода.

- Нічого не варта?! А ти її коли-небудь пробував?

- Ні, я не пробував. А Боб Таннер - той пробував.

- А хто тобі сказав?

- Та бачиш, він казав Джефові Течеру, а Джеф казав Джонні Беккеру, а Джоні казав Джіму Голмсу, а Джім казав Бену Роджерсу, а Бен казав одному негрові, а негр сказав мені. От і знаю.

- Ну, і що з того? Всі вони брешуть. Принаймні всі, крім негра, його я не знаю. Нісенітниця! Тепер ти мені скажи, Геку, як Боб Таннер робив це?

- А так: він узяв та й засунув руку в гнилий пень, де була дощова вода.

- Вдень?

- Атож.

- І лицем стояв до пня?

- Ага. Начебто так.

- І казав він щось при цьому?

- Мабуть… Не знаю.

- Ага! Ще захотів виводити бородавки гнилою водою, коли берешся за діло таким безглуздим способом. Ні, так нічого доброго не зробиш. Треба піти самому в гущавину лісу, подивитися, де там є пень з гнилою водою, і саме опівночі стати спиною до пня, сунути руку в воду і сказати:

 

Ячмінь-зерно, ячмінь-зерно, розмелись мукою,

Гнилі води, гнилі води, візьміть бородавки з собою.

 

А потім, заплющивши очі, швиденьке відійди на одинадцять кроків, повернись тричі навкруги і йди додому і нікому нічого не кажи, бо коли скажеш - усі чари зникнуть.

- Так, це схоже на правду. Тільки Боб Таннер… він робив не так…

- Та певно, що не так! І тому з усіх хлопців у містечку в нього бородавок найбільше. А коли б він знав, як поводитися з гнилою водою, у нього не було б жодної бородавки. Я сам їх тисячі вивів з своїх рук таким побитом, Геку. У мене їх було дуже багато, бо я граюся частенько з жабами. А то я ще виводжу їх гороховим стручком.

- Справді, стручком добре. Я теж так робив.

- Та ну? А як же ти виводив стручком?

- Береш стручок, вилущуєш горох, потім ріжеш бородавку, щоб показалась кров, капаєш кров՚ю на половинку стручка, потім копаєш ямку і закопуєш цю половинку на перехресті доріг рівно опівночі на молодику. А другу половинку спалюєш. Розумієш, та половинка, на якій кров, буде весь час притягувати другу, а кров тягне до себе бородавку, від чого вона і зникає дуже скоро.

- Воно то так, Геку. Тільки, коли закопуєш, треба ще примовляти: «Стручок в яму, бородавко, геть з руки і назад не вертайся».- Так буде краще. Джо Гарпер теж так робить, а він, знаєш, де тільки не був. Навіть до самого Кунвілля доїжджав. Ну, а як же ти виводиш їх дохлою кішкою?

- А ось як: візьми кішку і йди з нею на кладовище, у таке місце, де поховано якусь злу людину. І ось опівночі прийде чорт, а може й два-три; але ти їх не побачиш, тільки почуєш ніби шум вітру, а може, почуєш, як вони розмовлятимуть. І коли вони потягнуть чолов՚ягу геть, жбурни їм кішку навздогін і приказуй: «Чорт за мертвяком, кіт за чортом, бородавки за котом, геть від мене всі разом». Від цього всяка бородавка зійде.

- Схоже на діло. Ти коли-небудь пробував це, Геку?

- Ні, але мені стара Гопкінс казала.

- Ну, тоді воно таки так. Бо кажуть, що вона відьма.

- Кажуть! Я напевне знаю. Вона батькові наврочила. Батько це сам мені говорив. Якось він іде і бачить, що вона на нього чортів привертає. Так він схопив каменюку та в неї,- але не влучив. І що ж ти думаєш: цієї самої ночі він скотився з покрівлі, де спав п՚яний, і зламав собі руку.

- Ото страх! Та як же він довідався, що вона чортів привертає?

- Ну от іще! Батько казав, що про це довідатись дуже легко. Коли хтось на тебе витріщає очі та ще й буркоче щось, то, значить, наврочити хоче.