Читати книгу - "Діти Безмежжя, Олександр Павлович Бердник"

— А те, що невідомо, звідки ж пішли квіткові, — гаряче відповів Сум. — Предки їх невідомі. Шляхи розвитку десятків тисяч видів квіток незрозумілі. Ви погляньте на квіти, на тисячі чудових, ароматних, чарівних рослин. Погляньте на кольори, на їхнє розташування, на смак, з яким створено квітку…

— Ви хочете сказати, що їх хтось створив? — єхидно запитав Шум.

— Так. Саме це я хочу сказати, — твердо сказав Семен Гордійо-вич. — Без припущення, що безліч квіткових виникло внаслідок гібридизації, неможливо пояснити нічого.

— Випадкова гібридизація! — знизав плечима Шум.

— Випадково може лише п’яний в яму залізти вночі, — розсердився Сум. — Ніяка теорія ймовірності не пояснить виникнення тисяч розмаїтих рослин з чудовими, несхожими одна на одну квітками. Ще Дарвін казав, що це — проклята загадка. Я особисто думаю, що квіткові рослини — позаземного походження. їх принесли на Землю з інших планет…

— Хто? — запитав Шум.

— Не знаю. У всякому разі, розумні істоти. Самі собою зерна і спори навряд чи перелетіли б. Або візьміть культурні рослини — пшеницю, гречку, кукурудзу. Звідки вони? Де їхні предки? Пшениця знайдена ще в так званих «свайних побудовах». її вирощували люди кам’яної доби. Кукурудза, за переказами майя, відома десятки тисяч років тому в Америці. Диких родичів цих рослин нема. То хто ж, коли посіяв їх на Землі?

— Давні народи, — несміливо озвався Носенко.

— Дурниці. Навіть наша селекційна наука неспроможна вивести культурні види рослин з диких. А те, що неосвічені племена могли стихійно виростити кукурудзу, пшеницю і гречку, — це, пробачте, безглуздя! Для таких подвигів потрібно знання, яке набагато перевищує наше!

— Гаразд, гаразд! — роздратовано сказав Шум. — Ви проти того, що людина іншопланетного походження. А разом з тим говорите, що наші предки не могли б виростити культурні злаки. Так що ж ви допускаєте? Звідки квіткові? Звідки злаки?

— Можливо, з Венери, — спокійно відповів Семен Гордійович. — Ви спостерігали, що листочки рослин спочатку білясті, червонуваті або жовтуваті? Ви думали, чому це так? Може бути, це явище атавізму. Якщо рослини жили на Венері, то там вони були білястого кольору, адже на ній температура вища, а коли їх перенесли на Землю, то вони потемніли, виробили інший колір, зелений, пристосований для інтенсивнішого поглинання радіації. Але на початку розвитку, весною, вони зберігають своє давнє забарвлення — венеріанське.

— Так хто ж все-таки приніс їх на Землю? — вперто повторив Шум. — Висловте вашу думку.

— Не знаю, — хитро засміявся Семен Гордійович. — Подумайте… Можу лише додати, що не тільки квіткові, а й всі інші наземні рослини — гості нашої Землі.

— Не морочте нас! — незадоволено скрикнув Носенко. — Що за жарти?

— Ніяких жартів. Жоден учений не скаже вам, як саме могли б водорості вийти на сушу. А головне, як вони стали тими рослинами, які ми бачимо? Нема нічого спільного між водоростями і наземними рослинами — я заявляю авторитетно. Отож думайте, думайте. Ми, як казав Ньютон, ще лише граємось на березі океану Пізнання… Ми тут обговорювали безліч думок, гіпотез. І знахідки, що свідчать про пришельців, і незрозумілі сни, і нез’ясовність високої організації мозку давніх рас, і, нарешті, таємничість походження квіткових рослин, навіть всіх культурних злаків. Єдиний висновок, який розрубує вузол протиріч, такий: сучасна людина не походить від пітекантропа і синантропа. Вона має ще старішого предка.

— Чудово! — потер долоні Малина. — Оце так!

— Зачекайте, не перебивайте, — махнув рукою біолог. — Біда в тому, що багато вчених пішли готовим шляхом. Створили теорію про походження людини, про її етапи розвитку, а потім почали підтягати до цієї теорії факти. Це порочний закон інерції мислення. Я думаю, що людина виникла набагато раніше, на десятки мільйонів років раніше, ніж пітекантроп, ніж сучасні мавпи. Пітекантроп, синантроп, неандерталець — це інша гілка еволюції, яка пізніше була знищена нашими предками. Може, снігова людина або різні тини лісових людей, про яких іноді згадують, — це і є останні залишки антропоїдів, потемків пітекантропа, які не встигли дійти до рівня розумної істоти.

— Цікаво, дуже цікаво! — озвався Гримайло. — Я збагнув, до чого ви хилите…

— Еге ж! Ми гадаємо, що паші предки — ось поруч з нами, а вони ховаються в імлі мільйонів років. Легенди, міфи, про які згадував Іван, є історичною луною тих грандіозних подій і катаклізмів. Материк Гондвана, материк Атлантида. Сотні цивілізацій, які досягали високого рівня і гинули. Про них розповідають десятки, сотні джерел. Платон у своєму «Тімеї» розповідає про останні дні великого острова Атлантиса, який загинув дванадцять тисяч років тому. Або відомий манускрипт Троано, що зберігається в Британському музеї, повідомляє — до речі, він написаний майя більше трьох тисяч років тому, — що «…країна глиняних горбів, земля Мю приречена. Після двох поштовхів острів зник за одну ніч, ґрунт колихався від вулканічних сил, які піднімали і опускали його в різних місцях, аж доки він не осів. Країна була зруйнована, вона не могла витримати жахливих конвульсій землі і поринула в океан, поглинувши 64 000 000 жителів. Це відбулося за 8600 років до написання цієї книги». Як бачите, перекази з різних країн сходяться. Безліч переказів про потопи, про катастрофи, про літаючих драконів, про войовничих, могутніх атлантів, грецькі міфи про битви богів і гігантів — це не вигадка, не домисел, а відгук, спогад про славне минуле далеких цивілізацій…

— А чим це довести? Де конкретні факти? — пролунало запитання.

Сум махнув рукою.

— Будуть і факти. Побудуємо підводні апарати, які відкопають товщу мулу над Атлантидою, над колишніми материками Тихого океану. Та сліпому ніякі факти не допоможуть. Йому потрібна резолюція. Вважати, що було ось так. І він повірить.

— Ну, це вже ви занадто, — образився Шум.

— Чому занадто? Повірити тоді, як доведено, — і невіглас повірить. Проникнути думкою в невідоме — ось завдання.

— А якщо