Читати книгу - "Знайди мене"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Марічка йшла коридором, ледве стримуючи сльози злості, і не опускала голови. Вона дивилася на людей у лікарняних коридорах, як загнане в кут вовченя, – безпорадна, але готова вкусити, щойно хтось наблизиться.
Тато привіз Марічку додому й почав збиратися на роботу. Мами не було, хоча Марічка точно знала, що в неї вихідний. Їй чомусь стало страшно залишитись удома самій, і вона пішла до кімнати батьків.
– Та-а-ат, а ти мусиш їхати тепер?
Він зупинився, поклав на ліжко купу одягу, з якою, здається, не знав, що робити, і спробував усміхнутись. Збоку на підлозі стояла сумка, з пакета біля неї виглядало взуття, і Марічку паралізувало від думки, що він збирається кинути її.
Тато, напевно, побачив її переляк, бо швидко підійшов і присів біля Марічки так, щоб їхні обличчя були якраз одне навпроти одного.
– Сонечко, я їду на роботу. Я допомагаю будувати будинок, тому мушу жити там, але в суботу буду вдома. Ти ж даси собі раду, правда?
Марічка дивилась на тата і наче вперше бачила. Вона помітила, як він змінився за ці два роки: біля очей, губ і між бровами залягли глибокі зморшки, обличчя схудло, щоки запали, з’явились великі темні кола під очима, волосся вже не було таким густим, як вона пам’ятала, і в ньому проглядалося багато сивини. Її тато – завжди усміхнений, молодий, такий гарний – здавався чужим і старим. І вона розридалася – голосно й надривно. Схлипи з болем виривались із горла й забивали дух.
Коли Марічці нарешті стало трохи легше, вона зрозуміла, що тато обіймає її, гладить по голові й шепоче щось заспокійливе, але його голос тремтить так, наче він сам зараз розплачеться.
– Тату, а ти точно приїдеш у суботу?
– Так, обов’язково, – тато відсторонився, і Марічка побачила, що в нього почервоніли очі і тремтять губи. – У нас ще все буде добре, от побачиш. Але ти маєш обіцяти мені не опускати носа, добре?
Марічка лише голосно шморгнула й кивнула.
– От і розумничка. А в суботу я привезу тобі… чого ти хочеш?
– Морозиво…
Тато розсміявся й погладив її по голові, заправляючи неслухняні пасма за вуха.
– Домовились.
У коридорі стояла мама, і Марічка зраділа: от зараз вона всміхнеться, скаже щось і поцілує тата в щоку на прощання, як колись, перед відрядженням.
Батьки ж зробили вигляд, що не помітили одне одного. Просто розминулись у коридорі, намагаючись навіть не торкатися. Тато зачинив за собою двері, а мама мовчки пішла до кухні. Марічка стояла й нічого не розуміла, у вухах гуділа кров, хотілося кричати і плакати від паніки та страху, та вона могла лише тихо схлипувати.
Зранку – мама якраз закінчила обробляти рану і заклеїла її новим пластирем – по Марічку прийшла Наталя, щоб разом вирушити на репетицію перед першим вересня. Вона втупилась у все ще припухле око, і Марічці стало соромно.
– Чого дивишся? Ніколи такого не бачила?
– А-а… а що сталося?
– Порізалась. То ми йдемо?
У школі чекали керівничка, старшокласники й керівник хору. Вони всі дивились на неї – зі здивуванням, нерозумінням, насмішкою та навіть злорадством. Їхні погляди пекли, змушували червоніти й опускати очі.
А потім у Марічки зламався голос.
Іван, 19 роківНовий рік вдався на славу. Іван уперше в житті по- справжньому напився, аж до часткової втрати пам’яті. І тому він ніяк не міг зрозуміти: секс із Інною – це був сон, п’яне марення чи п’яна реальність?
Іван, не розплющуючи очей, обережно провів рукою по ліжку й полегшено видихнув: нікого нема. Отже, таки наснилось.
Мати Інну по-п’яні й пам’ятати про це уривками було б катастрофою. Він не для того три місяці нарізав круги навколо неї, щоб отак по-дурному спаскудити результат.
Тіло нарешті теж прокинулось, і Іван відчув, що йому погано, як ніколи. Голова гуде, у роті гидко й сухо, наче вони пили пальонку, а не розведений спирт; у животі крутить, вібрує – і взагалі, Іван почувався так, наче його щойно витягли з центрифуги. Він сів, повільно видихнув. «Відхідняк» обіцяв бути довгим і важким, а тому треба якось встати з ліжка, заволокти своє тіло в душ і дорогою вигадати, що б такого випити, щоб знову не сп’яніти.
– О, мій герой прокинувся!
Іван так різко підвів голову, що не одразу вдалося сфокусувати погляд. У кімнату зайшла Інна, на ходу витираючи волосся рушником. Вона зупинилася за крок від нього й недобре примружила очі.
– Якщо ти скажеш, що нічого не пам’ятаєш, я розберу тебе на органи.
– Ти думаєш, таке можна забути?
Інна якусь мить уважно вдивлялася в Івана, а тоді розслабилась.
– Ну ти вчора дав жару! Наші, певно, в шоці. Ну і я теж.
– А-а-а… що було? Я ніби все пам’ятаю.
– І стриптиз?..
Іван завмер з виряченими очима й гарячково порпався в пам’яті, намагаючись згадати… Але не міг…
Інна спостерігала за ним з лукавою посмішкою і, зрештою, порснула сміхом:
– Та не переживай, повного стриптизу не було. До трусів. І не було так страшно, як ти зараз думаєш.
– Ти приколюєшся?
– Нє-а. Ти заклався з Василем і зробив його всуху.
Іван заплющив очі, і перед внутрішнім зором почали спливати уривчасті óбрази вчорашнього вечора:
– Та ти заучка, навіть танцювати не вмієш!..
– Я не вмію? Та будь-який танець, під будь-яку музику – на вибір!
– Стріптіз! Слабо?
– Льохко! А тобі?
– Та нєфіг дєлать!
– Хто програє, п’є півлітру до дна.
– А хто виграє, того поцілує Інна.
– У-у-у-у, твою ж мать…
Боже, як добре, що вони зібралися святкувати Новий рік на дачі Олегових батьків малою компанією. Такої ганьби в гуртожитку Іван не пережив би… І той поцілунок, який так і не закінчився. Невже вони пішли в кімнату на очах у всіх? Як тупо!
– І?..
Інна, здається, чекала на якусь іншу реакцію, а Іван несподівано роздратувався.
– Що «і»? Мені здається, і так усе ясно. Ми разом. Чи ти проти?
– Я ж не дурна, – Інна смикнула бровами й уже зовсім буденно продовжила: – Розсіл з помідорів на столі, а я додому. Похмелятися не буду й тобі не раджу. Краще перемучся – здоровішим будеш.
Дівчина вийшла, а Іван лише зціпив зуби від безсилої злості.
Інну можна було вважати еталонною дівчиною: дивовижно розумна, стримана, горда, неймовірно гарна якоюсь незвичною циганською вродою, неприступна – найкраща студентка курсу, краща навіть за нього. Відчувши в ньому конкурента,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знайди мене», після закриття браузера.