Читати книгу - "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Якось завжди мовчазний Стояр заговорив зі мною. Менгі вдавала, що спить, молодших жерців у печері не було.
– Де ти, Ратиборе, навчився лікарської науки? – спитав цілитель.
– У виті Желянській, – відповів я.
– Силеник ще живий?
– Убили рік тому.
– Хрестопоклонники?
– Не знаю.
Стояр помовчав, а потім сказав:
– Не навчайся книжної мудрості у греків та іудеїв, бо втратиш дар Даждьбожий.
– Чому книжна мудрість погана? – здивувався я.
– У греків та іудеїв один Бог і багато книжок, а в нас багато богів і одна Книга. Навчишся читати книжки єдинобожників, не зможеш прочитати Книгу Даждьбожу. А вона є все.
– Де ж та Книга? – спитав я. – Ніколи не чув про неї.
– Книга Даждьбожа не людьми писана. То Небо – зоряне і денне. Усі знаки на ньому – інших не треба.
– Чому ж тоді найбільші держави світу, Хазарія та Візантія, вірять в Єдиного і мають багато книжок? А ми, онуки Даждьбожі, такі мудрі, платимо їм данину?
Стояр недобре посміхнувся обличчям-черепом:
– Про те тобі треба було спитати у Силеника. Його дід Овой останнім мав Силу Даждьбожу. Єдиний серед усіх склавинів. Він втратив ласку Неба, і Даждьбог відвернувся від нас.
Цілитель помовчав, а потім додав:
– Не думай про цю жінку, Ратиборе. Вона народжена не для тебе. Ніщо не мучить нас так, як нездійсненні бажання…
І пішов, замітаючи земляну підлогу довгим білим одягом.
Менгі розплющила очі й сказала:
– Цей жрець – дурень!
– Чому? – спитав я, а розум мій тої миті ще лежав під брилами Стоярових слів.
– Бо він думає, ніби знає, для кого народжена Менгі, – сказала жінка і відкинула повстину.
Потім вона підняла вище грудей сорочку і розсунула свої мармурові ноги так, щоб я міг бачити й брати все, чого так бажав…
Дракон так і не з’явився. Щойно Менгі сказала багатурові, що може їхати на коні, Ерге віддав наказ повертатися у Саркел. Дорогою нас перестріли посланці рабі Ісраеля. Вони повідомили новину: Хельґ із варягами прийшов у Балтавар, столицю чорних булгар, давніх ворогів Хазарії. Хан чорних булгар Кубрат і Сьєрн Хельґ дали криваву клятву своїм богам знищити Саркел і владу Ітхеля у Великому Степу. Рабі Ісраель очікував нападу на фортецю у два-три найближчі тижні.
Навіть на великій відстані від Саркелу відчувалися мілітарні приготування. Залізна воля рабі Ісраеля стягувала до фортеці війська підкорених степових народів. Кінні сотні гузів і печенігів сунули до Білої Вежі під чорними прапорами, на яких відливав срібним блиском семисвічник Хазарії. Ерге-багатура вони вітали радісними криками, але я пам’ятав слова пророчиці Радагасти. Коли Ерге вперше з’явився у капищі Карахелу, Радагаста сказала: «Меч Арпавутів над цим воєм – опустить і не зупинять».
Кочовики приєднувалися до нашого загону, визнаючи Ерге начальником над собою. У Саркел багатур привів зо три тисячі війська й сотню піших ратників-буртасів.
Коли ми в’їхали у ворота Саркелу, то побачили, що назустріч суне галаслива юрба. На чолі її йшов Людята, а за ним двоє гузів тягнули мою наложницю-булгарку. Одяг на ній був роздертий, а обличчя скривавлене.
«Ми піймали її під час блуду! – кричав Людята. – Ратиборе, вона зраджувала тобі зі слугами Йосифа і з воями Джанібека. Вбий її!»
Я не вс тиг нічого сказати – Ерге-багат ур під’їхав до юрби, підняв меча й розрубав навпіл мою наложницю. Кров оббризкала мій одяг. Багатур, дивлячись на Менгі-ханум, мовив: «Зрадлива жінка – ганьба для чоловіка. Зрадливих жінок треба вбивати!» Я побачив, як зблідла красуня Менгі. І число того дня було «вісімдесят вісім» – так кажу я, учень Мелхиседека й авви Леонтія.
У той день я був немов хворий. Людята запросив мене до себе в майстерню, розпитував про Дракона й розповів саркельські новини останніх п’ятдесяти днів, що пройшли від нашого від’їзду з фортеці.
Оповіді відвідувачів про те, що трапилось у Балтаварі, були непевні. У Саркелі казали, що Хельґ став союзником Візантії, що в Балтаварі вбито купців Йоханана і Семендер-тархана, що Хельґ всюди з’являється з жінкою зі Священного роду Ашинів[47] – прадавніх законних володарів Хазарії і Великого Степу. Військові сили Хельґа в переляканій уяві саркельців досягли ста тисяч воїв, і Людятина жона вже оплакувала загибель фортеці, чоловіка й дітей. Сталися зміни і в цитаделі. Не відомо, за які гріхи Джанібек був відсторонений від керування залогою, а його місце посів Сондоке-багатур, витязь із незнатного печенізького роду. Людята з того дуже тішився і, напевне, знищив за вечір половину хмільного меду, припасеного у пивниці.
Від Людяти повернувся я в дім Йосифа пізно, в темряві. Усі, крім сторожі, спали, і я ліг на ту повстину, на котрій за моєї відсутності негарна булгарка зраджувала мене з багатьма мужами саркельськими. Лиховісні передчуття купчились у моїй голові, і гірка відрижка Людятиного меду стояла в горлі. Демони злетіли з глибини астралу і наповнили мерзотою мою душу. Мені навіть здалося, що криваві плями на моєму одязі світяться в темряві, як дідькові очі.
Тої безсонної ночі засумнівався я в силі Даждь божій. Якщо, за словами Стояровими, навіть Світилена й Силеник не володіли тією Силою, то сучасні мені жерці не мали її і поготів. «Може, Даждьбог помер там, на Небі?» – спитав я себе і злякався власного
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен», після закриття браузера.