Читати книгу - "Артеміс Фаул. Розум проти чарів"

— Коли ж ви її теє, на заслужений відпочинок?

О’Гир почухав своє волохате пузо.

— За такого фінансування, як ніші… хіба після аварії зі смертельним наслідком.

Холлі сіпнула важкенькі дверцята, гумове ущільнення піддалося, цмокнувши. Капсулу (капсулу? Та це ж стручок якийсь…) будували аж ніяк не для того, щоб пасажирові було зручно. Місця тут ледве вистачало для тісного сидіння з реміняччям посеред джунглів електроніки.

— А це що таке?!¦— запитала Холлі, показуючи пальцем на сірувату пляму на підголовнику сидіння.

О’Гир знічено почовгав копитами.

— Гмм… Мозкова рідина, мабуть. Під час останньої мандрівки на поверхню сталася розгерметизація. Але щілину вже залатали. Офіцер вижив. З інтелектом у нього тепер на кілька пунктів нижче, харчуватися він може тільки рідкими кашками, але він живий, і це головне.

— Авжеж, найголовніше, — іронічно підтакнула Холлі, пролазячи крізь плутанину дротів.

О’Гир позастібав на ній ремені безпеки, ретельно перевірив замки.

— Готова?

Холлі кивнула головою.

О’Гир постукав пальцем по мікрофону, вмонтованому в її шолом.

— Залишайся на зв’язку, — сказав він і захряснув дверцята. «Не думати, тільки не думати про це, — наказувала сама собі Холлі. — Не думати про розпечений до білого потік магми, який ось-ось поглине це крихітне суденце. Не думати про те, як сила МАХ-2 махоне тебе до поверхні, вивертаючи навиворіт.

І вже ж, звісно, ні в якому разі не думати про кровожерного тролюгу, що так і хоче випустити тобі нутрощі своїми іклищами. Ні-ні. Не думати ні про що таке… Надто пізно вже що-небудь міняти».

У навушниках пролунав голос О’Гира.

— Відлік — мінус двадцять, — сказав кентавр. — Ми перейшли на секретний канал, враховуючи можливість того, що багнощи накрили нас системою підземного моніторингу. Від них можна всього сподіватися. Одного разу нашу передачу перехопив нафтовий танкер із Близького Сходу. Ну й галасу було…

Холлі поправила мікрофон у шоломі.

— Зосередься на мені, О’Гирчику. Як-не-як, моє життя у твоїх руках.

— Ох… вибач. Ми тебе виводимо по рейках, а тоді шурхонем у головний стовбур шахти Е7. Приплив магми почнеться з хвилини на хвилину. Першу сотню клаців промчиш на ньому, а далі рухатимешся вже самостійно.

Холлі кивнула головою і стисла руками два однакові, мов близнюки, важелі управління.

— Перевірка всіх систем… Пуск!

Засичали, зашипіли, заводячись, двигуни. Крихітне суденце засіпалося у своєму доці, й пасажиркою почало калатати, мов сухою горошиною в стручку. Насилу розчула, що там О’Гир говорить їй на вухо.

— Ти тепер у допоміжному стовбурі… Готуйся! Зараз полетиш, Куць!

Холлі дістала з коробочки в панелі приладів гумовий циліндрик і закусила його зубами. Відкусиш собі язика — жодні мікрофони не зарадять. Вона увімкнула камери зовнішнього спостереження й вивела зображення на екран.

Повільно наповзав на неї вхід до шахти Е7. Повітря тремтіло у світлі прожекторів посадкового майданчика. Гарячі білі іскри сипалися в допоміжний стовбур. Холлі не чула того ревиша, але уявляла собі, яке воно. Ураган, здатний здерти з тебе шкіру, або наче одночасно завив мільйон тролів.

Її пальці ще дужче вп’ялися у важелі управління. Капсула здригнулася й зупинилась на самому краю шахти. Вгору і вниз тягся стовбур. Масивний. Нескінченний. Це так, наче мурашкою потрапити в дренажну трубу.

— Поїхали! — проскрипів голос О’Гира. — Міцніше тримай свій сніданок! «Американські гірки» ніщо порівняно з цим.

Холлі кивнула головою. Через ту гуму в зубах вона не могла говорити, але кентавр бачив її на своєму моніторі.

— Сайонара, люба! — по-японському попрощався О’Гир і натис на кнопку.

Затискачі випустили капсулу зі своїх зубів, і Холлі полетіла в безодню. Шлунок ельфині стисся в кулачок, коли немилосердна сила гравітації потягла її до центру Землі. Відділ сейсмології узяв мільйон проб, поки навчився прогнозувати викиди магми — з точністю до 99,8 % Але ж ті дві десятих відсотка на похибку все-таки лишалися…

Падіння тривало цілу вічність. І саме тоді, коли Холлі вже й змирилася з тим, що ось зараз її життя обірветься серед купки металобрухту, вона раптом відчула: почалось! Оте незабутнє відчуття вібрації.

Відчуття, що світ довкола твоєї тендітної шкаралупки розпадається на шматки. Ось воно!

— Стабілізатори, — видихнула вона поза гумовим циліндриком.

О’Гир чи відповів що, чи й ні, вона того вже не могла розчути. Навіть самої себе не чула — тільки побачила на екрані, як висунулися стабілізатори.

Сліпучий викид магми налетів ураганом, і капсулу спочатку закрутило-завертіло! Поки-то в дію вступили стабілізатори… Напіврозплавлені брили гатили по дну, від кидаючи кораблик до стін шахти. Холлі боролась як могла, працюючи важелями управління: намагалася утримувати капсулу посередині шахтного стовбура.

Спекота в обмеженому просторі кабінки стояла просто нестерпна — смертна людина тут легко могла перетворитися на смаженю. Але легені у Чарівного Народу зроблено з міцнішого матеріалу, ніж у людей. Прискорення невидимими руками роздирало її тіло. Холлі зморгнула солоний піт із повік, силкуючись не відриватися поглядом від монітора. Викид магми цілковито поглинув її капсулу — який могутній, балів сім щонайменше! Добрих п’ятсот метрів суцільної киплячої лави. Пасмуги жовтогарячої магми кипіли й шипіли довкола, вишукуючи слабинку в металевій шкаралущі човника.

Корпус стогнав і кректав, клепки п’ятдесятирічної давнини загрозливо деренчали: от-от піддадуться. Перше, що Холлі зробить, коли повернеться, — це добряче копне ногою того О’Гиряку просто в його волохатий зад. Вона почувалася горішком у шкаралупці, на яку тиснуть могутні гном’ячі щелепи й от-от розкусять. Приреченість — і край.

Зненацька носова пластина увігнулася, от ніби ззовні якийсь гігант завдав удару своїм велетенським кулачиськом. Заморгала лампочка, сигналізуючи, що герметизацію капсули порушено. Холлі відчула: голову їй стискає, мов обручами. Перші постраждають очі, випнуться й луснуть перестиглими ягодами.

Перевірила показання приладів. Іще двадцять секунд — поки її суденце вирветься з потоку розплавлених мінералів і перейде на тягу теплових двигунів. Це ж ціла вічність — двадцять таких секунд! Щоб захистити очі, Холлі ретельно