Читати книгу - "Артеміс Фаул. Розум проти чарів"

Не гаючи й миті, Холлі попрямувала до шахт. Її пухкий ротик, зазвичай такий балакучий, був тепер рішуче зціплений. Це ж був її останній, єдиний її шанс. Вона не дозволить собі відволіктися ні на яку дрібницю.

Звичайна вервечка нетерплячих туристів, власників перепустки на поверхню, починала зміїтися ще за рогом Підйомного майдану, проте Холлі сміливо обійшла її, помахавши черзі своїм поліційним значком. Але якийсь особливо нахабний гном не побажав дати їй дорогу.

— І як це у вас, поліціянтів, виходить, що ви все катаєтеся — нагору та й нагору? Що у вас є такого особливого?

Холлі зробила кілька глибоких вдихів. Чемність — завжди й насамперед.

— Я їду в службовій справі, пане. То ви вже даруйте мені.

Гном почухав свій масивний зад.

— Чував я, що хлопці з вашого Легіону просто вигадують собі всілякі там завдання, аби зайвий раз катнути на поверхню та помилуватися місячним сяйвом. Отаке я чував!

Холлі спробувала зобразити добродушну усмішку, але те, що в неї вийшло, більше скидалося на гримасу, коли скуштуєш кислющого лимона.

— Той, хто тобі це сказав, — дурень заплішений… пане. Бійці спецкорпусу виходять на поверхню тільки у випадку крайньої потреби.

Гном набурмосився. Видно було, що він сам цю чутку й вигадав, а тепер задумався, чи це не його часом обізвали при всіх дурнем заплішеним. Поки він обмірковував, що і як, Холлі вже й прослизнула у двері.

О’Гир уже чекав на неї в оперативному центрі. Цей кентавр-параноїк був щиро переконаний, що людська розвідка давно уже взяла під ковпак і всю підпорядковану йому транспортну мережу, й усі його системи стеження. Аби ворожі розвідувальні служби не прочитали часом його думок, кентавр постійно носив на голові шапку з фольги.

Пройшовши у пневматичні двостулкові двері, Холлі наштовхнулася на підозріливий погляд О’Гира.

— Хто-небудь бачив, як ти сюди заходила?

Холлі трохи подумала, перш ніж відповісти.

— ФБР, ЦРУ, АНБ, МІ-6, УЕП. Ах так, іще й УВБ.

— УВБ? — насупився О’Гир.

— Усі в будівлі, — розшифрувала Холлі.

О’Гир підвівся зі свого обертового крісла й, цокаючи копитами, наблизився до неї.

— Жартувати зволите, капітане Куць? Це таки справжній бунт. А я. гадав, що гамбурзька справа вибила з тебе трохи твого зухвальства. На твоєму місці я б зосередився на поставленому перед тобою завданні.

Холлі взяла себе в руки. Він таки має слушність…

— Гаразд, О’Гире. Введи мене в курс справи.

Кентавр тицьнув пальцем у живе зображення якоїсь місцевості, передаване з «Євросата» й виведене на великий плазмовий екран.

— Оця червона цятка — троль. Він рухається у напрямку укріпленого селища Мартіна-Франка, що недалеко від міста Бріндізі. Наскільки ми можемо судити, троль набрів на шахту Е7, яка саме охолоджувалася після відправлення чергової капсули на поверхню. Шахта встигла досить схолонути, завдяки чому троляка, на жаль, не засмажився на шашлик.

Холлі скривилася. «Нічогенькі жартики», — подумала вона.

— Та нам ще трохи поталанило — тим, що наш утікач надибав дорогою якусь їжу. Він пожував корівчину-другу, на це пішло години зо дві. Завдяки цьому ще маємо трохи часу.

— Корівчину-другу?! — вигукнула Холлі. — Яке ж воно, це чудисько, завбільшки?

О’Гир поправив на голові свою фольжану шапку.

— Дорослий самець-троль. Важить сто вісімдесят кілограмів. А ікла в нього, як у дикого кабана, вепра. Як у справжнього вепра.

Холлі ковтнула слину. Все-таки добре, що їй не доручили затримати втікача.

— Гаразд уже. Що ти там маєш для мене?

О’Гир прогарцював до стола зі спорядженням і вибрав щось схоже на прямокутного наручного годинника.

— Пеленгатор. Ти знаходиш троля, а ми знаходимо тебе. Звичайна справа.

— Відео?

Кентавр умонтував у спеціальне гніздо на Холліному шоломі маленького циліндрика.

— Пряма трансляція. Вбудовано ядерну батарейку, тож час роботи не обмежений. Мікрофон спрацьовує на голос.

— Добре, — мовила Холлі. — Корч іще сказав, що я повинна взяти й підхожу зброю. Про всяк випадок.

— Увесь вибір перед тобою, — сказав О’Гир, дістаючи з купи зброї платиновий пістолет. — «Нейтрино-2000». Найновіша модель. Такого не мають навіть тунельні бандити. Три режими готовності продукту, даруй за вислів. Трохи підсмажений, середньо просмажений і перепалений на вуглинку. Він із ядерним джерелом енергії, отож можеш не ощаджувати. Ця «іграшка» переживе тебе на тисячу років.

Холлі засунула легенького пістолета до своєї наплічної кобури.

— Здається… я готова.

— Сумніваюсь, — засміявся чи то заіржав О’Гир. — Неможливо бути по-справжньому готовим до зустрічі з тролем.

— Дякую, що додав мені впевненості.

— А всяка впевненість — від незнання, — повчально мовив кентавр. — Якщо ти відчуваєш у собі впевненість, ба навіть зухвальство, — значить, ти чогось та не знаєш.

Холлі хотіла була щось заперечити, але передумала. Чи не тому, що в глибині душі підозрювала: О’Гир таки має слушність.

Пневматичні підйомники працювали на струменях газу, що по спеціальних каналах подавався від земного ядра. Інженери Легіону під керівництвом О’Гира виготовили яйцеподібні титанові капсули, що могли рухатися в газових потоках. Капсули було оснащено автономними двигунами, але для термінового підйому на поверхню не було нічого ліпшого за природний викид магми.

О’Гир провів ХолЛі повз довгу низку причалів до шахти Е7. Капсула, що стояла в доку, здавалася надто вже тендітною, аби мчати, подібно до ракети, на струменях магми. Її дно було засмалене до чорноти й подзьобане ніби віспою — наслідок бомбардування кам’яною шрапнеллю.

Кентавр ласкаво поплескав капсулу по бамперу.

— Ця лялечка служить ось уже п’ятдесят років. Найстаріша 3 моделей, які працюють досі в шахтах.

Холлі судомно ковтнула слину. І так на неї справили моторошне враження шахти, а тут іще їхати доведеться в такій