read-books.club » Детективи » Тюрма 📚 - Українською

Читати книгу - "Тюрма"

245
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тюрма" автора Жорж Сіменон. Жанр книги: Детективи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 11 12 13 ... 40
Перейти на сторінку:

— І все це ти викладеш слідчому?

— Ні…

— Але ж ти щойно говорив…

— Розкажу тільки те, що знаю. Все інше — припущення, до яких, може, він і сам прийде.

— Ти нікого не підозрюєш?

— Ні.

— Але ж ти бачився з своєю дружиною більше, ніж я з своєю.

Ален знизав плечима. Хіба він звертав увагу на те, що робила і чого не робила Мур-мур? Все, що від неї вимагалося, — сидіти поряд з ним, так щоб можна було дотягнутися до неї і щоб вона чула його голос.

— Гадаєш, вона даватиме свідчення?

— На запитання комісара вона одмовилась відповідати.

— Але, може, завтра…

— Звідки я знаю? Особисто мені на все начхати!

Вони не мали більше про що розмовляти і мовчки ходили просторою кімнатою. Незважаючи на все випите, Ален не відчував сп'яніння.

— Ти не збираєшся додому?

— Звичайно, збираюсь. Проте навряд чи мені вдасться заснути.

— А я, навпаки, спатиму як убитий.

Бланше вдягнув пальто, розшукав капелюха і повагався, чи простягати руку Алену, що стояв досить далеко від нього.

— До зустрічі найближчими днями. Чи до завтра. Слідчий, певне, захоче влаштувати нам очну ставку.

Ален знизав плечима.

— Постарайся, щоб… щоб не було багато розмов про Адрієну… щоб про неї не судили надто суворо…

— На добраніч!

— Спасибі.

Він пішов, незграбний, жалюгідний. Причинивши за собою двері, не став викликати ліфт, а пішов сходами.

Тоді Ален дав собі нарешті волю — звіряче виття вирвалося у нього з грудей.


Розділ III

Ніч пройшла неспокійно. Кілька разів Ален прокидався, а одного разу прокинувся не на своєму звичному місці, з лівого боку, а на місці Мур-мур. Пекло в шлунку, і він таки встав і напівсонний пішов до ванної випити соди.

Коли в нього над головою пролунав голос, уже розвиднілось; служниця змушена була потрясти його за плече, щоб розбудити. Її звали мадам Мартен. Приходила щоранку о сьомій годині і йшла опівдні.

Сьогодні у неї був суворий вираз, і вона глипнула на Алена лихим поглядом.

— Каву подано, — повідомила сухо.

Ален ніколи не сприймав людської жалості. І ненавидів сентименти. Хотів бути реалістом, циніком, однак цього ранку потребував хоч трохи ніжності у взаєминах з людьми.

Не зодягаючи халата, він увійшов до вітальні, де засвічені лампи боролися з світанковим присмерком. За широкою скляною стіною мутна синява, мокрі дахи: вчорашні кошлаті хмари розтанули, небо було затягнуте густою сірою пеленою, щільною і нерухомою.

Звичайно, перед очима була вся панорама міста — від собору Паризької Богоматері до Ейфелевої башти. Та сьогодні вона обмежувалась лише ближчими дахами й кількома освітленими вікнами, хоч була вже восьма година ранку.

Ален жадібно пив каву, оглядаючи кімнату, де стільці й крісла знову зайняли свої місця, а порожні пляшки зникли.

Мадам Мартен прибирала, ворушачи губами, немов розмовляла сама з собою. Їй було років п'ятдесят. На низенькому столику лежали газети, які вона приносила вранці. Проте Ален не відчував бажання заглянути в них.

Його не нудило на похмілля, але він почував себе розбитим, душевно й фізично, а голова лишалася порожньою.

— Волію одразу ж попередити вас… — Цього разу губи ворушились уже не безгучно. Служниця заговорила: —… Що працюю у вас останній день.

Чому, не пояснила. А втім, він і не питав пояснень. Жуючи рогалик — тісто в'язло на зубах, — він налив собі другу чашку кави.

Нарешті сів до телефону і попросив з'єднати його з Сен-Ілер-ля-Віль.

— Алло!.. Лулу?

Лулу — Луїза Біран, їхня куховарка, дружина садівника.

— Ви сьогодні читали газети?

— Ні ще, але кажуть люди…

І в неї голос був зовсім не такий, як звичайно.

— Ви не всьому вірте, що вам казатимуть і що буде в газетах. Певного ще нічого нема. Як почуває себе Патрик?

Сину було п'ять років.

— Гаразд.

— Вживіть заходів, щоб до нього нічого не дійшло.

— Зроблю все, що від мене залежить.

— А як ви там взагалі?.. — додав він із чемності.

— Взагалі — нічого.

— Будьте такі ласкаві, мадам Мартен, зготуйте мені ще чашечку.

— Як на ваш вигляд, вона вам не завадить.

— Я вчора пізно ліг.

— Я й не сумнівалася, побачивши, що робиться в квартирі.

Ален пішов чистити зуби, відкрив крани, лагодився прийняти ванну, та кінець кінцем вирішив стати під холодний душ. Звичайно його вранішні рухи були підпорядковані певному ритму. А тут навіть забув увімкнути радіо, побоюючись почути, що про них будуть говорити.

У пам'яті зринув схожий на тунель довгий коридор, в кінці якого він дав поліцейському валізу для Мур-мур. Вона теж повинна б уже встати. Їх, певно, будять рано, годині о шостій.

— Ваша кава на столі.

— Дякую.

Ален сів пити каву в купальному халаті і, присунувши нарешті газети, прочитав перший заголовок:

Молода журналістка — убивця своєї сестри.

Далі дрібнішим шрифтом:

Без сумніву, йдеться про драму на грунті ревнощів.

Тут же було вміщено погану фотографію Мур-мур: прикривши обличчя руками, вона перетинала подвір'я карної поліції.

У Алена не вистачило мужності ні дочитати статтю, ні переглянути інші ранкові газети.

Кожного ранку він прямував на вулицю Маріньян, куди

1 ... 11 12 13 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тюрма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тюрма"