Читати книгу - "Список бажань"

— Мабуть, вона померла від пияцтва? — мовила Меґ, намагаючись укласти в слова усю свою співчутливість і дорослість.

Лоурі кивнув головою.

— Майже. Якось вона прийшла додому п’яна як чіп і випила засіб для миття туалету, ненароком.

Тепер уже Меґ вдивлялася в Макколове обличчя, остерігаючись приколів. Та ні, старий не кепкував.

— Я саме збирався дати лад своєму життю, коли ввірвалися ви двоє зі своїм вовцюгою.

Меґ пригадала тунель.

— О, ми платимо за наші злочини за повною програмою. Повір мені.

— Той хлопець… Він у… Ну, ти знаєш, про що я. Там унизу?

— Ага, — кивнула головою Меґ.

— А що дісталося тобі?

— Осьдечки слухаю тебе.

— Ха-ха-ха. Майже смішно. Добре, що ти так легко сприймаєш смерть.

Меґ зітхнула.

— Я й досі жива. Тільки по-особливому. Я не багато встигла за життя, в’їжджаєш?

Лоурі приречено кивнув головою. Він знав цей стан.

— Можна тебе дещо спитати?

Лоурі нерішуче кивнув головою.

— Спробуй.

— Що з тобою?

Старий зблід.

— Що це за питання?

— Ну, тієї ночі, коли ми були… одне в одному… я щось відчула в тобі. Не знаю, що, але щось певнісінько погане.

Лоурі пирхнув:

— Щось певнісінько погане? Чи могла б ти сказати те саме, але людською мовою?

— Погане, темне… Я не знаю. Я не лікар.

— Кажи далі! Чого мовчиш?

— Забудь, — промимрила Меґ. — Вибач.

Лоурі потер рубець на нозі.

— Серце, — сказав він. — Ця стара помпа доживає останні дні.

— Ти…

Старий сиротливо кивнув головою:

— Так. Кілька місяців. Шість щонайбільше.

Меґ примружилася:

— Не журися. Блакитна аура. Відразу до раю.

— Мене не хвилює, що буде по смерті, потім. Мене хвилює життя, зараз.

— Запізно.

— Ти не розумієш. Жовторота! Та ти слухатимеш хоч раз у своєму житті?.. чи смерті… чи як там.

Меґ прикусила язика. Навіть лихі думки додають червоного кольору до її аури.

— Окей. Я слухаю.

Лоурі дістав з кишені записничок на спіральці.

— Моє життя — жахіття. Суцільне жахіття. Жодної приємної миті. Від одруження з цією п’яницею Норою до каліцтва через ту вашу тварюку.

— Але ж має бути бодай щось приємне.

Лоурі похитав головою.

— Нічогісінько. Я перебрав усі шістдесят вісім років. Кожне моє рішення було хибне.

Меґ дозволила собі подивитись на Лоурі, ніби кажучи “сумніваюсь”.

— Розумієш, з мене користі як із цапа молока. Це важко пояснити, навіть коли ти не коментуєш кожне моє слово.

— Чого ти хочеш від мене? Я не вмію подорожувати в часі.

— Шкода, — сказав Лоурі смутно.

— Я допоможу тобі в господі кілька днів, поки моя аура стане блакитною. А тоді бац — і мене вже тут нема!

— Замовкнеш ти чи ні? Годі торочити про себе! Слухай! Я впевнений, що Всевишній надіслав тебе сюди не на те, щоб мити посуд!

Меґ насупилася. Ці старпери завжди думають, що все знають. Ось цей крособріхус патякає про Бога, а сам ще навіть не помер.

— Якщо тебе повернули, виходить, ти мусиш зробити щось особливе.

Меґ відчула, як нервово забурчав її примарний шлунок.

— І?..

— Допомогти мені розібратися з моїм життям.

Ви сміятиметесь. От і Меґ засміялась.

— Розібратися з твоїм життям? Яким життям? Тобі ж лишилось якихось півроку.

Так з нею завжди було. Ляпне щось паскудне, як оце щойно, а тоді карається місяцями.

— Вибач, я не хотіла, — пробубоніла вона.

— Усе гаразд. Твоя правда. Яке життя? Я саме намагаюсь тобі пояснити. — Лоурі поринув у спогади. — Якщо…

Він через силу повернувся до розмови:

— Занадто пізно для якщо. Час діяти.

Він розгорнув записничок.

— Отож, я уклав список.

Ага! Прямо по курсу, капітане!

— Який список?

— Я поділив своє життя на ряд помилок. Перелічив те, чого я не зробив, коли мав змогу. Нелегка робота, скажу тобі. Сила-силенна такого набралося. Проте я залишив у списку чотири справи.

Старий видер сторінку з записничка і дав її духові-впертюхові. СТОРІНКА, подумала Меґ і взяла аркуш. Увесь він був укритий ледь зрозумілою писаниною. Та все ж слова випливали Меґ поперед очі ще до того, як вона збиралась їх читати. Навіть закарлючки літер повнилися почуттями. Біль, з яким укладався цей список, злітав із аркуша пекучими спогадами.

Більшість пунктів було викреслено, проте всі вони спливали перед Меґ, мов якісь чорнильні примари. Лоурі не перебільшував. Його життя було суцільним жахіттям. Одружився з п’яницею, жив разом з її матір’ю, не отримав страховки на випадок пожежі для свого першого будинку. Прилетів відпочивати до Югославії саме того дня, коли почалася війна. І пішло, й поїхало. Одне за одним, одне за одним. І не було на те ради. Чотири пункти було обведено і пронумеровано. Меґ читала повільно, не дбаючи про те, якого кольору