Читати книгу - "Як не скарб, то пожежа"

— Ти кого дурити надумав? — гарячкував один, кремезний і мускулистий, звертаючись до другого, худого та високого, неначе жердина. — Що значить «не знаю, де»? Пам’ять відшибло? То ми з Косухою тобі зараз швидко голову продуємо.

— Ага, на раз, — загрозливо озвався Косуха — силует середнього зросту і зовсім лисий. — Щось у тебе дуже невчасно амнезія почалася. Але це виліковне!

— Хлопці, — виправдовувався жердиноподібний, — кажу вам, я точно пам’ятаю, що десь тут ще один хрест стояв! Я біля нього і закопав усе. А тепер його немає! Ну, мамою клянуся!

— Мама тобі не допоможе, — відказав кремезний. — За дурнів нас маєш? Вирішив усі гроші до рук прибрати?

— Та ні, ти що, Бекасе?! Хлопці, я ж вас ніколи не підводив! Я правду кажу!

— А гроші таки доведеться знайти, — похмуро гаркнув Косуха. — Лопату в руки, і живо копай увесь цей довбаний цвинтар, та щоб усе до копійки вигріб, зрозуміло?

Команда Мрії, затамувавши подих, спостерігала за перепалкою із-за товстих стовбурів дерев. З їхньої нової позиції було добре видно, як дивна трійця блукає поміж могилами старого кладовища, щось видивляючись на землі. Отже, здогади друзів були правильними. Справа, яка привела до лісу тих трьох, таки нечиста. От тільки про які гроші вони говорять? Невже теж скарбів шукають?

Миколці раптом здалося, що він починає розуміти сюжет цієї нічної вистави. Якийсь швидкий спогад майнув у голові… Щось, що має стосунок до грошей і злочинів. Але перш ніж він устиг збагнути, що це, сталося несподіване.

Мобільний телефон хлопчика, про який усі геть забули, раптом задзвонив. Голосно і дзвінко залунала мелодія «Червоної рути» — та сама, яку Миколка вчора завантажив, спокусившись телевізійною рекламою. Від цього неочікуваного звуку Миколка сіпнувся, неначе від електричного розряду, запустив руку в кишеню штанів, швидко висмикнув телефона і натиснув кнопку відбою, а потім боязко озирнувся на друзів. Від Семка, Данила й Діани у напівтемряві лишилися самі лише блискучі очі. Такого сюрпризу ніхто з них не очікував. Як, втім, і підозрілі суб’єкти з джипу.

— А це ще що таке? — поцікавився вголос Косуха. Всі три постаті, що завмерли було на місці, знову почали рухатися — розвернулися в бік дітлахів і чіткими, розміреними кроками почали невпинно наближатися.

— Ходу! — пошепки дав команду Семко. Нікого з четвірки не довелося припрошувати двічі. Дітлахи зірвалися з місця і помчали крізь ліс у бік шосе, що видавалося зараз далеким, як сам космос.

Просто диво, що під час екстремальної пробіжки ніхто з них не врізався у якесь дерево — до траси четвірка дісталася цілою й майже неушкодженою, якщо не рахувати подертий місцями одяг. Як справжні спринтери, вибігли вони з лісу, кількома стрибками подолали тихе нічне шосе і загальмували в густих заростях чагарників на іншому його боці. Тільки там, у кущах, юні шпигуни відчули себе більш-менш у безпеці. З хвилину вони відхекувалися від важкого бігу, а потім одночасно озирнулися, чекаючи побачити ззаду фігури переслідувачів або ж світло фар автомобіля. На щастя, нічого подібного не сталося. Здається, поки що ніхто їх не переслідував.

— У мене мало серцевий напад не стався, — поскаржилася Діана, обвівши приятелів сповненим докору поглядом. — Що, награлися у детективів? Цей клятий телефон нас ледве не угробив! Нас же могли схопити!

— Але ж не схопили, — винувато відказав Миколка. — Вибачте, друзі… Я й сам перелякався. То батько подзвонив… Так невчасно.

— Раджу тобі вимкнути звук на слухавці, — тихо мовив Данилко. — Якщо він зараз знову подзвонить, нас точно загребуть.

Миколка кивнув і знову поліз по телефон.

— Все-таки я мав рацію, — Семко влігся на землю, розкинувши руки, обличчям до зоряного неба, але швидко підхопився — грунт виявився надто холодним. — То справді бандити. Чули про гроші? Вони, певно, закопали десь там награбоване… А тепер, здається, не можуть знайти. Аматори!

— З чого ти взяв, що гроші саме награбовані? — спитала Діана.

— А чи багато людей ховають на цвинтарі в лісі чесно зароблену зарплату? Це ж очевидно, що гроші не їхні. От тільки як можна було забути про місце власної схованки? Дурня якась…

— Стривайте-но! — Миколка завмер і жестом закликав інших до тиші. — Здається, я зрозумів, що відбувається!

— І що ж? — запитався Данило.

— Пам’ятаєте, я казав, що сьогодні був на тому цвинтарі й випадково звалив хреста? То, скоріш за все, саме біля нього бандюги й заховали гроші! Я відволік його під дерева — ось чому той худий розгубився і не знав, де шукати!

— Почекай, Микольцю, — пожвавішав Семко. — А ти сам пам’ятаєш, де стояв той хрест? Зможеш знайти потрібне місце?

— Звісно, зможу, — кивнув Миколка зблиснувши очима. — Там ще поруч два дерева стоять у вигляді англійської «V», я між ними ще у павутину втрапив…

Від надлишку емоцій Семко аж застрибав на місці. Діана стривожено дивилася на друга.

— Що це ти замислив? — звернулася вона до нього. Той припинив гицати