Читати книгу - "Захребетник"

— Так, — не дуже охоче підтвердив хлопець.

Назватися призвідником і зводити на себе наклеп, вигороджуючи «мисливця», — то вже геть нерозумно.

— Затіяна суперечка могла бути просто зачіпкою, чи не так?

— Зачіпкою до чого?

— До виклику вас на двобій з метою вбити й пограбувати.

— Звичаєм грабіжники чинять інакше.

— І вбивці теж, — серйозно кивнув хайль-баші. — Але в зграї, як мовиться, не без білої ворони. Були випадки. От ви, дворянин і чесна людина, — хіба стали б ви нариватися на двобій із незнайомцем тільки задля того, щоб перевірити на практиці дієвість фехтувального прийому?

— Я — ні. Але знаю не одного чоловіка шляхетного походженню, котрий цілком міг би бути на місці мого опонента. У мене до нього немає жодних претензій. Поранення незначні, мене, як бачите, не прикуто до ліжка. А суперечка наша вийшла доволі цікавою. Залишається тільки знайти супротивника та подякувати за те, що потішив Душу.

Джеймса мало обходило, зрозуміє хайль-баші його натяк чи сприйме за браваду. Він сам відшукає рябого. Сам! І сповна розрахується з нахабою. Це справа честі! Нічого вплутувати сюди баданденську владу. Зрештою, вони билися один на один. Негідно дворянина…

— Ви офіційно відмовляєтеся від претензій до нападника?

— Відмовляюся.

— Ви можете підтвердити свою відмову письмово?

— Хоч зараз.

— Чи є у вас претензії до влади Бадандена?

— Ані найменших.

— Дуже добре. Мене вповноважено виплатити вам компенсацію за фізичні, моральні та матеріальні збитки під час перебування в нашому місті. От, не відмовтеся прийняти: сімдесят золотих дхармів.

Важкий шкіряний гаман, добутий хайль-баші невідь-звідки, ліг на столик, глухо дзенькнувши важеньким умістом.

— Можете перелічити.

Першої миті Джеймс хотів гордо відмовитися від компенсації. Він — дорослий чоловік, дворянин, спадкоємець шляхетного роду і спроможний сам подбати про себе. Рівердейли не потребують опіки баданденської влади! Але гординя поборолася з розсудливістю — і програла. Тому що на поміч прийшов недавно знайдений цинізм.

Гроші ще нікому не ставали на заваді. Джеймсові, наприклад, вони вельми й вельми стануть у пригоді. А надто якщо він планує затриматися в Бадандені для розшуків рябого нахаби.

— Дякую вам, Азіз-бею.

— Це мій обов’язок.

— Мені, їй-право, ніяково!.. Це зовсім зайве…

— Аж ніяк! Тиран Салім ібн-Салім, нехай він живе вічно, бажає, щоб у гостей нашого міста були найкращі спогади про Баданден. Ми намагаємося в міру сил компенсувати подібні прикрі випадки. До речі, рахунок за послуги поважного хабіба аль-Басані вже оплачено з тиранської скарбниці. А вам надається п’ятдесятивідсоткова знижка на місяць на послуги лікарів, що мають честь числитися в Гільдії цілителів Бадандена. Ось відповідний документ, засвідчений печаткою.

На стіл ліг сувій пергаменту, перев’язаний шовковим шнурком. Джеймс знову недогледів, звідки співрозмовник його витяг.

— Ваша люб’язність, поважний Азіз-бею, вражає, мене до глибини душі! Воістину, вона може конкурувати тільки з вашою проникливістю, — хлопець сяйнув красномовством, узвичаєним на Сході. — Справді, якщо на віддяку я зможу бути чимось вам корисний…

— Зможете.

«Хто тебе за язик тягне, базіко?!»

— По-перше, я попросив би вас не надто розводитися щодо сумного інциденту, який трапився з вами. Ми зацікавлені в припливі туристів. І дуже шануємо репутацію рідного міста.

— Ну, певна річ! — полегшено видихнув парубок. — Можете не сумніватися! Я не пустомеля.

— Прекрасно. А ще я хотів би, щоб ви відповіли додатково на кілька запитань.

— Запитуйте.

«От тепер не лови ґав, приятелю, — підказав внутрішній голос, дуже схожий на тенорок дідуся Ернеста. — Цей красень свою справу знає. Оком змигнути не встигнеш, як потрапиш у його сільця. Добре думай, перш ніж відповісти».

— Чи не траплялося з вами чогось дивного за останній тиждень? Можливо, якась дрібничка, що ви на неї не звернули уваги?

Брехати в очі Азіз-бею не хотілося. Джеймс ухопився за соломинку. Хайль-баші сказав «дивного», адже так? А чи багато дивини в тім, що двоє відвідувачів зброярської крамниці розбалакалися, обговорюючи фехтувальний прийом, і під час практичного експерименту один випадково подряпав шпагою другого?

Нічого дивного!

Цілком буденний епізод. Із кожним може трапитися.

— Ні, нічого такого… — відповів Джеймс після тривалої паузи, протягом якої він старанно вдавав, нібито намагається згадати чудасії та дивовижі свого перебування в Бадандені.

— Ви впевнені?

— Авжеж.

Хлопець ледь витримав пильний погляд хайль-баші.

— Гаразд. Людина вашого походження не опускається до брехні. В усякому разі, без вагомої на те причини, — здалося, чи ні, але в карих очах Азіз-бея сяйнули лукаві іскринки. — І, нарешті, останнє