Читати книгу - "Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Описи діаспори свідчать про її непідробний інтерес до України і визнання того факту, що вона докладає чимало зусиль, допомагаючи українцям виїздити на Захід. У «Бурдику» Володимира Діброви наратор (діставшись США з делегацією молодих спеціалістів з України за фіктивним запрошенням) надибує абшитованого еміґранта-бібліотекаря Любомира Бринчака, який відкрито визнає, що любить усіх українців, організував український студентський клуб, українську баскетбольну та волейбольну команди і влаштовував виставки українських митців. Він редаґував український журнал, писав вірші і прозу українською мовою і організував українську бібліотеку. Український патріот, він більшу частину свого життя обороняв «українську справу» і хоче зустрітися з останньою делегацією, що приїхала з України. У Юрія Андруховича в «Перверзії» Перфецький крутить любов з народженою в Америці і вихованою в Європі вченою Адою Цитриною, яка має українське коріння. У «Рекреаціях» Немирича і Штундеру завіз до Чортополя на свято доктор Попель, український еміґрант-психіатр, який живе у Швейцарії. Він знайомий з творчістю молодих поетів і люб’язно пригощає хлопців сиґаретами «Gauloise», годує, а на додачу дарує трохи західних презервативів; окрім того, він обіцяє організувати запрошення до Америки для двох поетів. Один із персонажів «Польових дослідженнь з українського сексу» Забужко, еміґрант-професор з Пенсильванського університету Марк, реґулярно запрошує інтелектуалів з України до свого університету і організовує фінансування для них.
Таких діаспорних інтелектуалів, щоправда, автори зображають такими собі поблажливими, самопроголошеними експертами з усього українського. Попри їхні зусилля, тривала фізична відсутність в Україні створює помітну психологічну різницю між ними та українцями, які виросли в радянському світі. Їхня застаріла українська ідентичність, плекана десятиліттями вдалині від батьківщини, може здатися дивною для людей з України і, таким чином, персонажі з діаспори часто подаються в гумористичному світлі. Бринчак їздить на величезному автомобілі з часів Ейзенгавера, і його передній двір — справжній сад українських кліше (часник, мак, кавуни). Він запрошує наратора на традиційну вечерю, що її українці їдять на Святвечір, хоча надворі не Різдво. Герой роману постійно підсміюється з нього собі під ніс. Коли головний герой запитує Бринчака, чи можна в нього пожити, той кидає, що для нього знайдеться місце у місцевій українській церкві. Доктор Попель також їздить на старому авто «Chrysler Imperial», і, як з’ясовується, має досить своєрідне знання української літератури та особистої історії. Висадившись у Чортополі, два поети, Немирич і Штундера, прощаються з ним, обзиваючи його проміж себе «мудаком». Мудак — це сучасне слово з українського жарґону, яке старший доктор Попель не знає. У такий спосіб Андрухович показує, що нове покоління українських інтелектуалів, з одного боку пристаючи на ласки і дякуючи за доброчинність еміґрантам-інтелектуалам, з іншого — відчуває труднощі, намагаючись з ними порозумітися, а отже, трактує їх як диваків і чужинців.
Іноді персонажі з діаспори виходять за рамки дивакуватих, старих еміґрантів і прибирають куди неґативніших рис. Нараторка в «Польових дослідженнях з українського сексу» припускає, що професор Марк витрачає стільки енергії, допомагаючи молодим інтелектуалам з України, тому, що його шлюб ось-ось розпадеться, і йому просто потрібен привід, щоб тікати з дому. Доктор Попель, виявляється, насправді є безсмертним демоном, який спокушає Немирича взяти участь у ритуалі жертвоприношення. Ада Цитрина — аґентка, яка шпигує за Перфецьким для таємничого Монсиньйора. Андрухович додає демонічний відтінок цій жінці з діаспори за допомогою слова «Ад» (у давній українській воно означало «пекло»), як корінь імені, що його він дає героїні — Ада[50].
Збудження, викликане раптовим відкриттям забороненого світу і появою нових інтелектуальних можливостей, викликало до життя першу хвилю пострадянської прози і стало ключовою темою у творчості цих письменників. Шалений потік усіляких ідей та інформації доповнював фестивальну атмосферу перших років української незалежності. Українські інтелектували вступали у ґлобалізовний світ, дошукуючись своєї ідентичності. Захід, а надто українці на Заході, наразі перетворилися на додаткові джерела, що їх доводилося приймати або відхиляти у процесі побудови цієї тотожності. Демонструючи, що ці інтелектуали приймали на Заході, а що — відкидали, вісімдесятники будували у своїй прозі ідентичність українського інтелектуала пострадянської доби.
Ці два нових прототипи українського інтелектуала — «хвацький перформансист» й «посол на Захід» — становить свідомий розрив з попередніми зображеннями таких персонажів в українській літературній традиції. Намагаючись перевизначити свої відносини з українським народом, вісімдесятники доконували цю зміну, поширюючи святкову атмосферу, витворювану українським мистецтвом; у ейфорійній метушні підкреслено роль мистецтва в розкритті нових ідей, а ейфорійний герой-інтелектуал править за фокус новизни для суспільства. Саме в такому середовищі проза вісімдесятників взялася за деконструкцію усталених уявлень про українську культуру та ідентичність.
3. Руйнівна погулянканеможливість сюжету: насильницької послідовности й фальшивої хронографічности подій, характерів, гістерично вибухових контрапунктів: н е п о т р і б н і с т ь таких побудов
Юрій Ґудзь, «He-Ми»У той час, коли Радянський Союз почав відкриватися до світу, постмодернізм переповнював дискурс західної культури, тож чимало ідей, які розвивали теоретики постмодернізму, викликало численні літературні дискусії в Україні у перші роки її незалежності. Розуміння постмодернізму як його викладає Матей Келінеску, який бачить постмодернізм як «обличчя сучасності» із властивою йому «опозицією до принципу влади», «вишуканою еклектикою, його сумнівами у єдності, і його перевагою частини проти цілого», забезпечило українських інтелектуалів новим теоретичним аспектом, з яким випадало підходити до власної постколоніальності[51]. Певно, у змиг ока українські інтелектуальні часописи заповнили статті, що розглядали різні аспекти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття», після закриття браузера.