Читати книгу - "Відірвана від коренів"

зайшла в бібліотеку. Він крокував по залі, книга, яку він читав, лежала знехтуваною на невеликому столі, і коли я увійшла, він лише похмуро глянув на мене. Я подивилася вниз: моя спідниця була відзначена мокрими доріжками від швабри, і, ніби цього було надто мало, бруд покривав також коліна. Рукави мого плаття були у ще гіршому стані, отримавши деякі сліди від яйця на кінцях, коли я вранці готувала сніданок, і я вимазала лікоть у сажі, витягуючи тост, від перш ніж він встиг згоріти.

— Почнемо з того, — сказав Дракон. — що мені потрібно не ображатися кожен раз, коли я повинен дивитися на вас.

Я не попросила вибачення: якби я почала вибачатися за те, що неохайна, то вибачалася би решту свого життя. Я могла сказати, провівши у вежі лише кілька днів, що він любив гарні речі. Навіть серед легіонів його книг не було двох абсолютно однакових: їх шкіряні оправи були в різних кольорах, їх застібки і петлі були з золота, а іноді навіть усіяні невеликими дорогоцінними камінцями. На всьому, що було у вежі, можна було відпочивати очима, будь то невелика скляна ваза на підвіконні у бібліотеці, чи картина в моїй кімнаті, все було красиве і покладене на таке місце, де могло створовати найкраще враження. Я була лютою плямою на цій досконалості. Але мене це не хвилювало: я не відчувала, що повинна перед ним красуватися.

Він поманив мене до себе, нетерпляче, і я зробила обережний крок до нього; він взяв мої руки і схрестив їх на грудях, кінчики пальців лежали на кожному протилежному плечі і сказав:

— А зараз: vanastalem.

Я дивилася на нього в німому повстанні. Слово, коли він сказав його, задзвеніло в моїх вухах так само, як попередні, з заклинання, які він використовував для мене. Я відчувала, як воно хоче вийти з мого рота, щоб осушити мою силу.

Він схопив мене за плече, його пальці стисли його болісно важко; я відчула тепло кожного пальця, яке проникало через мою сорочку.

— Я, можливо, зможу змиритися з некомпетентністю; але не потерплю безхарактерності, — сказав він. — Скажіть це.

Я згадала, як закам'яніла; що гіршого він міг зробити зі мною? Я затремтіла і сказала, дуже тихо, наче шепіт міг утримати магію подалі від мене,

— Vanastalem.

Моя енергія пройшла через моє тіло і фонтаном вилетіла з рота, і коли вона залишила мене, то повітря пішло вихором навколо мого тіла вниз по спіралевидній траєкторії. Я присіла, борячись з дивною величезною спідницею, яка шелестіла шовком зеленого і жовтувато-коричневого кольору. Вона огорнулася навколо моєї талії і забруднених ніг, сховавши їх. Моя голова подалася вперед під вагою важкого головного убору, вуаль пролилася вниз мою спину, мереживо було розшите квітами в золоту нитку. Тепер я тупо дивилася на чоботи Дракона з тисненої шкіри з витисненими завитками лози.

— Дивлячись на вас, хочеться повторити заклинання знову, — сказав він до мене, явно роздратований своєю роботою. — Принаймні ваш зовнішній вигляд поліпшився. Подивимося, чи зможете ви утримувати себе в пристойному вигляді з цього моменту. Завтра спробуємо щось інше.

Чоботи повернулися і зникли геть з мого поля зору. Очевидно він сів у крісло і повернувся до читання; Я не знала напевно. Через деякий час я виповзла з бібліотеки майже на руках і колінах, в красивому платті, не маючи змоги підвести голову.

Наступні кілька тижнів були розмиті і схожі один на одного. Щоранку я прокидалася незадовго до світанку і лежала у ліжку, моє вікно поволі посвітлішало, а я намагалась придумати якийсь спосіб уникнути покарання. Щоранку, не зумівши нічого придумати, я несла тацю зі сніданком в бібліотеку, і він повторював заклинання. Коли я не була в змозі утримати себе в достатньо чистому вигляді, а як правило, цього не відбувалося, він використовував vanastalem на мене перший раз, а потім і інші заклинання, теж. Всі мої домоткані плаття зникали одне за іншим, і громіздкі складені сукні оточили мою спальню пунктиром, як маленькі гори, такі важкі зі своєю парчею і вишивкою, що могли стояти, навіть якщо мене не було всередині них. Я ледве могла, скорчившись, звільнятися від них для сну, і жахливе тиснення залишало сліди на тілі і здавлювало моє дихання.

Ниючий туман болю тепер ніколи не покидав мене. Після кожного такого ранку я зруйнованою відповзала у свою кімнату. Я вважаю, що Дракон сам готував собі обід, бо я, звичайно, не могла цього робити. Я лежала на моєму ліжку до вечора — до часу, коли я зазвичай вже була у стані сповзти вниз і приготувати просту їжу, змушувана здебільшого власним голодом, і не дуже турбуючись про його потреби.

Гірше за все дошкуляло нерозуміння: чому він використовував мене таким чином? Перед тим як потонути уві сні, я уявляла собі все найгірше з казок і чарівних історій про вампірів і інкубів, які випивають життя з дів, і присягалася в страху, що вранці знайду вихід. Звичайно, я ніколи його не знаходила. Моєю єдиною розрадою було те, що я не була першою: я сказала собі, що він зробив це з кожною з інших дівчат до мене, і вони пройшли через це. Це була невелика втіха: десять років здавалися мені вічністю. Але я хапалася за будь-яку думку, яка могла хоч трішки полегшити моє горе.

Йому теж було не до комфорту. Він ставав роздратований кожного разу, коли я входила бібліотеку, навіть у ті кілька днів, коли мені вдалося виглядати відносно пристойно: ніби я приходила, щоб дратувати його і заважати йому, а не він мучив і використовував мене. І навіть коли він закінчував протікання магії через мене і залишав мене зім'ятою на підлозі, то похмуро дивився на мене і говорив що це марна трата часу.

Одного разу я спробувала схитрувати. Я подумала,