Читати книгу - "Коли курява спаде"

команда вирушила. Дружина туси їхала на білому коні в натовпі рудих коней. Вона була підперезана срібним поясом шириною з долоню, а на грудях обвішана прикрасами з перлин. Щойно заплетена її маленька кіска аж блищала. Я вдарив коня й поспішив наздогнати її. Мати до мене посміхнулась. Мій рудий кінь був справнішим і міцнішим за інших рудих коней, тож ішов бадьорим кроком. Щойно я порівнявся з матір’ю, як почулися схвальні відгуки на адресу наших двох верхових. І під ці схвальні відгуки ми поїхали з матір'ю вперед пліч-о-пліч по залитій сонячним світлом дорозі. Я думав, що вона не схоче їхати поряд із пришелепуватим хлопчиськом, однак — ні, вона, їдучи поряд із сином, розмахувала до радісного натовпу батогом із червоною китицею. У цей момент моє серце сповнилось безмежної любові до неї.

Коли я підняв вудила, швидкий кінь вирвався вперед.

Мені хотілося, подібно до всіх дітей, у яких не було із головою проблем, сказати:

— Я люблю тебе, ама!

Однак насправді я сказав до матері, яка щойно мене наздогнала:

— Дивись, ама, птах!

— Це — орел, дурнику! — відповіла мати. — Коли він так кинеться униз, то зможе вхопити зайця чи ягня!

І вона своєю вільною рукою зобразила лапу орла.

— Вони ще можуть хапати мертву рибу з річки.

— Вони ще можуть кинутись униз і впіймати отруйну змію!

Я знав, що під отруйною змією мати мала на увазі того бунтівного старосту і навіть туси Вангбо, який затявся бути нашим запеклим ворогом. Сказавши це, мати покликала старост разом їхати вперед. Я ж притримав коня й з'їхав з дороги. Тоді я побачив Сан'гє Дролму, яка в яскравому одязі йшла серед інших підлеглих. Сьогодні прислуга також прибралась, однак їхній одяг, як і їхні обличчя, ніколи не набували яскравих кольорів. Я відчував, що для Дролми це — приниження йти разом із ними.

Вона побачила, що мої очі сповнились скорботи.

Тоді вона підійшла до мене і я кинув їй у руки віжки. Таким чином великий кінь із високо поставленою головою і хлопець високого походження, з головою якого, втім, не все було в порядку, відділили її від натовпу людей позаду, які могли тільки покладати надії на майбутнє. Таким чином дружина туси і її войовнича свита помчали за гірський перевал і зникли з очей. Перед нами розстилалась залита сонячним промінням долина, угорі виднівся золотий ліс, а внизу виблискувала зайчиками річка. Кожне поселення було оточене полем пухнастої смарагдової озимої пшениці. Щоразу, коли ми проминали одне таке поселення, наша команда збільшувалась і, поступово зміцнюючись, звивалась позаду мене, оскільки ніхто не хотів обганяти свого господаря й виїжджати наперед. Щоразу, коли я обертався, я бачив кремезних чоловіків, які чемно знімали капелюхи, і красивих дівчат, які прибирали радісного вигляду. Тож як чудово бути туси — королем на маленькому клаптику землі. Якби батько не набув мене по п’яні, у ту мить у мене б виникла думка вбити батька.

Однак я тільки сказав:

— Дролмо, зупинися, я хочу пити.

Дролма повернулась і щось крикнула до людей позаду. У ту ж мить декілька чоловіків притьмом підбігли, здіймаючи за собою куряву, і впали на коліна перед моїм конем, після чого повитягували з-за пазух фляги. Однак Дролма відсторонила усе це нечисте приладдя. Люди, яким відмовили, зробились такими засмученими, ніби в них у родині хтось помер. Я все ж напився із чайника для чангу, зробленого у вигляді птахи. Витерши губи, я запитав:

— Ти хто?

Чоловік, зігнувши в поклоні тонку талію, відповів:

— Срібляр Чойдак.

— Ти — хороший срібляр?

— Я — поганий срібляр, — спокійно відповів він.

Я повинен був нагородити його чимось, однак тільки холодно сказав:

— Гаразд, іди собі.

— Паничу, потрібно нагородити його чимось, — сказала Дролма.

— Якщо тільки він менше буде на тебе дивитись, — відказав я.

Я добре знав, як легко образити душу коротія. Я прийшов до тями, тільки коли Дролма вщипнула мене. Я кинув на неї поглядом, і вона сміливо подивилась на мене, таким чином я впав кудись у глибину її очей і не зміг вибратись.

Ну тоді давайте я заспіваю:

Агов, поглянь нагору! Що там є? Там Переможниця-Цугтор