Читати книгу - "Коли курява спаде"

Потім по її обличчю потекли сльози. У той день вона ще міцно схопила мене за голову обома руками і, невпинно розхитуючи її, сказала:

— Я повинна навчити тебе говорити китайською. О Небо, ти вже такий великий! Як це я забула, що потрібно навчати тебе говорити китайською?

Однак я до цього зовсім не відчував інтересу, тож знову розчарував її в момент піднесення, дурнувато сказавши:

— Дивись, до нас іде жовта парасоля лами[33]!

Наша родина давала пожертви двом групам ченців — тим, що жили в молитовні у замку, й тим, що були в найближчому монастирі Міньчжулінг. І от тепер живий будда[34] Цікер з того монастиря зі своїм служкою поспішали до нас, дізнавшись про те, що завтра має відбутись велика й урочиста церемонія. Монастир був розташований на протилежному березі річки. Коли вони підійшли до дерев'яного мосту, налетів раптовий вітер і вивернув жовту парасолю в руках у монаха-служки, а його самого потягнув у річку. Коли ж він вибрався з води й увесь мокрий став на мосту, дружина туси пирснула сміхом. І ви б послухали, яким молодим був той сміх! Коли ж вони почали підніматись високими кам’яними сходами до замку, мати раптом наказала зачинити браму.

Останнім часом монастир був не в ладу з туси.

Причиною цього було те, що після смерті мого дідуся, живий будда Цікер розпалився й розпустив думку про те, що найліпше, аби місце туси успадкував мій дядько, молодший брат батька. Однак згодом саме мій батько став туси Мерці. Відтак монастирю, природно, довелось замовчати. Батько посів місце туси згідно зі звичайним порядком спадкоємства і після цього почав розбудовувати молитовну залу вдома та запрошувати відомих монахів з інших місць, а нахабний монастир зовсім не брав до уваги.

Мати з усіма людьми стояла на терасі критої галереї замку, обличчям на схід, і чекала на вісті звідти.

А живий будда внизу тим часом з усієї сили стукав у ворота мідними кільцями, закріпленими на головах левів.

Кульгавий управитель декілька разів хотів передати слугам наказ відкрити ворота, однак щоразу мати зупиняла його. Вона запитала мене:

— Піти відкрити ворота?

— Нехай вони зачекають, — відповів я. — Навіщо так поспішати з тими, хто хоче випросити собі наше срібло?

Управитель, дівчина-служка, а також наші охоронці на це розсміялись. Тільки моя годувальниця не зробила цього. Я знав, що в неї в голові монахи не відділяються від святого Будди в монастирі.

— Ну й розумник наш панич! — сказала Дролма.

Мати кинула на служку прискіпливий погляд і та припинила розмови.

— Хіба ж можна так брутально поводитись із живим буддою? — вилаялась мати і, потягнувши свою довгу спідницю із сотнею складок, показно пішла вниз особисто відкривати двері живому будді.

Живий будда вклонився їй. Однак дружина туси, не відповідаючи на вітання, грайливо сказала:

— Я бачила, що жовту парасолю живого будди завіяло вітром у річку?

— О Небо, пані, це все через мою слабку ходу.

У долині здійнявся вітер і засвистів десь у височині.

Мати, так і не запросивши живого будду увійти до замку, сказала:

— Вітер здійнявся. Тож приходь завтра з музиками з монастиря зустрічати нашого гостя.

Живий будда навіть слова не міг вимовити від зворушення, тільки низько кланявся дружині туси. Однак, згідно з порядком, це було неправильно. Одягнутий в жовте та червінькове чернече вбрання, він уже не належав собі, а був представником численних святих будд на цій землі. Та він, мабуть, про все це забув.

Уранці з бастіону прозвучали два гарматні постріли і я прокинувся, після чого сам одягнувся. Годувальниця, дуже заклопотана, принесла горщик, однак із мене нічого не виходило, оскільки за вчорашній день мій живіт випорожнився повністю.

У молитовній залі гудів барабан, а над замком піднімались клуби запашного диму. У дворі та на майданчику перед замком були прив’язані змоклі від поту коні — це до нас поспішили приїхати старости з різних поселень із своїми людьми та кіньми. І коли ми з матір’ю спустились униз, уся