read-books.club » Фантастика » Антхіл 📚 - Українською

Читати книгу - "Антхіл"

192
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Антхіл" автора Тетяна Тиховська. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 11 12 13 ... 46
Перейти на сторінку:

— Що ж його робити? Буває й таке.

Літній чоловік пожував травинку:

— Та є в мене припущення. Тільки як його перевірити, не знаю.

Молодий глянув запитально, мовляв, продовжуй.

— Колись вже була така історія з іншою коровою. Вона ходила до річки, і її «видоював» сом. Уявляєш?

Молодий засміявся:

— Та то ви, діду, той! Прибріхуєте.

Старий не образився:

— Не любо — не слухай. А старі люди дарма не говоритимуть. Тільки що коло нас і водойми немає. Хіба що в Зоні. Та там же навкруги наче огорожа є. Має бути. А я собі думаю, може не сом, а якийсь двоногий крадій з’явився?

Молодий погодився:

— Ото вже більше схоже на правду.

— А тоді нам треба крадія викрити! Бо заб’ють же тваринку ні за що.

Сонце хилилося за обрій, тож Я мав поспішати додому. І не тільки задля безпеки. Я мав обмізкувати побачене.

За коровою Я йшов, не обираючи дороги. Тільки за звичкою рахував повороти. Їх накопичилось шість десятків. Тільки той розрахунок мені не знадобився. Бо зараз мені треба було потрапити додому найкоротшим шляхом. Тож Я глянув на сонце, визначив напрямок до дому й побіг.

Та раптом на шляху мені трапились кілька мурах.

Я втягнув в себе повітря: запах був чужий, не з нашого мурашника.

Я приязно поворушив вусиками-антенами, аби привітати зустрічних. Та вони, замість привітатись у відповідь, понахиляли голови й рушили до мене явно з ворожими намірами.

Я спробував телепатувати, що не маю лихих думок, спокійно йду собі додому, нікого не чіпаю.

Марно! Вони все наближалися, недвозначно клацаючи щелепами.

Я ще не усвідомлював, що після вибуху мурахи з Зони в одну мить перенеслись в своєму розвитку на кілька щаблів вгору. Але той вибух не зачепив мурах, що мешкали поза Зоною. А Я намагався з ними спілкуватися як з рівними.

То була хибна думка, еге ж. Та тоді Я ще не навчився бути обачним. Я просто жадібно поглинав уявлення про світ, наче дитина, що без нагляду опинилася в цукерні.

Чужинці посунули до мене, намагаючись оточити, взяти в полон або знищити.

Тоді, облишивши дипломатичні реверанси, Я щодуху побіг.

Чи то Я втомився від подорожі й пригод, чи не до кінця усвідомив небезпеку, але чужинці бігли значно швидше, і одна-дві мурахи закінчили життя в їхніх щелепах.

Мене як струмом вдарило. Та бігти швидше вже було несила. Чужинці оточили мене. Надії на порятунок не було ніякої. Я подумки заволав: «Хоч би опинитися якнайдалі від них!» і… втратив свідомість.

Отямився вже в Зоні. Як Я перетнув кордон, геть не пам’ятав.

Мені було зле. Аж тут Я знову вгледів мурах.

Обпікшись на молоці, хукатимеш і на воду. То Я з побоюванням заховався в траві. Та мурахи на мене не зважали.

Сонце вже майже заховалося за обрій, і вони, схоже, поспішали додому. В кожного була чималенька ноша, що вагою перевищувала окрему мураху. Я принюхався: запах був знайомий, рідний. Та це ж свої! З рідного мурашника! Я нанюхав стежку, що її феромонами [3] намітили попередні мурахи, і вже впевнено побіг додому.

Кілька діб Я не виходив зі свого помешкання. Не сказати, що хворів, але відчував себе якось дивно, наче сліпий на одне око, глухий на одне вухо та ще й кульгавий.

Але з часом до мене приєдналися кілька тямущих мурах. І Я одужав. Навіть, здавалося, зміцнів.

Кілька тижнів ми жили як зазвичай: працювали, харчувалися, доглядали власну оселю. Надвечір Я вибігав до водойми. І частенько бачив ту чудернацьку пару. Корову й сома.

Якогось разу корова занадто довго очікувала на свого сисунця. Я навіть подумав бува, що той десь подівся. Та нарешті таки виринув. Мляво так, неохоче. І припав до вимені.

Я налаштував увагу на його свідомість. Почав вловлювати думки. Так он воно що трапилось! Сом був породіллею.

Народжувати важко не тільки їм, людям. Рибам теж. Риба ж вона як: кладе ікру в очереті. Важко їй. Як народжує, то навіть стогне. А потім кілька діб хворіє.

Так і мій знайомий сом. Він… Тобто, вона, вже очуняла після пологів. Заразом і зголодніла. Тож залюбки припала до годувальниці.

А через деякий час з’явилися вони. І в моїй свідомості відчайдушно засурмив сигнал тривоги. Радше, сигнал смертельної небезпеки.

Вони під’їхали до водойми. Вивантажили з автівки якесь причандалля. Воно мало огидний припах. Так мені здавалося. Тхнуло все: автівка, снасті, люди. І навіть їхні думки.

Знову все тхнуло смертю.

Я зрозумів, що вони надумали. Того, минулого разу вони хотіли знищити все живе. На суші це їм вдалося. А тепер вони хотіли вмертвити підводних жителів.

Мені хотілося заволати до мешканців ставку: стережіться! Та що б вони могли вдіяти?

Я зрозумів: масові вбивства ще не скінчилися. Тож щодуху побіг додому, аби попередити своїх одноплемінників, аби подвоїли обережність.

Наступного дня з важким серцем Я повернувся до ставка. Видовище перевершило мої найгірші побоювання. Ставок наче кригою в льодохід було вкрито трупами риб. Там їх було сила-силенна: величезних, трохи менших і зовсім ще маленьких. Але всі вони були мертві. Мертві.

Згодом прийшла знайома корова. Заклично мукала, нетерпляче ходячи мілководдям. Знову страждала через переповнене вим’я.

Бідна

1 ... 11 12 13 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Антхіл», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Антхіл"