Читати книгу - "Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці"

Листопад. «Льод тронувся». БАЛБЄС випендрюється в кулінарному мистецтві: він робить для ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ намисто з великих шкварок вперемішку з підсмаженою цибулею, майструє їй із солоних огірочків біжутерію — сережки і колечко, купує їй улюблене ситро для запивання, з консервованих помідорчиків виготовляє свинок, яких вилаштовує на зеленій клейонці столу.

У листопаді припинилися наші таємні зустрічі з ЧУДО-ЮДО-РИБОЮ-КИТ. Власне, оте наше побачення, вмонтоване в побачення критика і критикеси, було останнім. Тепер вона знаходить будь-яку відмовку, аби не піти зі мною погуляти і позатискатися в темних київських підворітнях і старих темних київських під’їздах.

Грудень. ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ допомагає БАЛБЄСУ готуватися до сесії: вона готує йому шпаргалки на заліки, старанно переписуючи з конспектів його однокурсників ключові фрази на маленькі папірчики. Вона робить йому контрольну з іспанської мови (ці знання вона привезла з латиноамериканського відрядження ІГАРЬОШІ).

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ всіляко демонструє БАЛБЄСУ, що він їй подобається, і чим більше вона йому натякає, що вже визріла, щоб із ним поцілуватися, тим більше він «гальмує». Адже, як я вже казав, був він хлопцем сором’язливим.

Цей роман розгортається у мене на очах, власне, без мене він не міг би й існувати. По-перше, я був причиною того, що ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ не змогла публічно продемонструвати свою затребуваність у коханні. По-друге, для БАЛБЄСА я був посередником — комунікатором і водночас Службою безпеки. Через мене БАЛБЄС заманював її до себе, а моя присутність завжди була гарантією того, що між ним і нею не відбувається нічого непристойного. ІРЕНА й ІГАРЬОША були спокійні за доньку.

Що я почував? З одного боку, полегшення від того, що нарешті наші стосунки з ЧУДО-ЮДО-РИБОЮ-КИТ розірвалися, вони мене останнім часом дуже обтяжували, адже я мав якусь хворобливо-наркотичну залежність від підвально-під’їзних підліткових забав.

Для ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ моя присутність на зустрічах із БАЛБЄСОМ також була необхідною: вона демонструвала мені свою затребуваність як представниці жіночої статі. Можливо, вона попервах хотіла навіть викликати в мені ревнощі, однак це було недовго, бо, підкуплена прєлєстями кулінарних залицянь з боку БАЛБЄСА, моя подружка напрочуд легко відмовилася від прив’язаності до мене. Я ЧУДО-ЮДО-РИБІ-КИТ був уже непотрібен, а моя присутність на побаченнях усередині квартири забезпечувала їй алібі перед мамою і татом.

Усі три сторони були задоволені.

Однак через деякий час БАЛБЄС спровокував у мені любовний рецидив. Він, ділячись зі мною своїми еротичними фантазіями, відкрив красу ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ, яка мені, через мою кондову совковість, раніше була недоступною.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ любила скидати капці й вмощуватися на нашій канапі.

Канапа була розкладена, вона сідала попід стінкою і їла, тримаючи тарілку на руках, а її пальчики на ногах задоволено рухалися. БАЛБЄС, мов зачарований, дивився на ті пальчики, а коли вона йшла геть, до третьої ночі зі мною ділився: «Ти бачив її пальчики на ногах? Ти бачив? Та це ж як маленькі рожеві чоловічки! Як гномики! Ти бачив — десять гномиків, які між собою перемовляються, спілкуються, вони всі такі веселі й балакучі! Це ж чудо, а не пальчики!»

БАЛБЄС — провінціал, селюк — став для мене, столичного хлопця, ще одним учителем поціновування жіночої краси. Він не бачив у ЧУДО-ЮДО-РИБІ-КИТ ні короткозорості, ні повноти… тобто він це бачив, однак для нього в цьому була своя естетика.

«Ти подивись на ці п’яточки! На ці рожеві подушечки!»

«Ти бачиш, яка в неї чиста шкіра? Ідеальна поверхня, немов якийсь небесний шліфувальник ідеально відполірував її!»

«Боже, як вона сміється! Я вкриваюся гусячою шкірою, коли чую її сміх! Це ж просто Ніагарський водопад!»

«Можна подумати, ти колись чув Ніагарський водопад», — роздратовано думав я. Ревнощі розпирали мої нутрощі. Але я нічого, нічого, нічого не міг удіяти!

Я став уважніше приглядатися до ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ і усвідомлювати, що вона мені подобається. Ні, я в неї закоханий! Ні, я її люблю! І нічого привабливішого в житті для мене не існує!

Зараз я сам мав би за честь прогулятися з нею під ручку по Хрещатику чи по тінистих доріжках Володимирської гірки, позатискатися в київських підворітнях, шукаючи таємних підвальчиків, як критик і критикеса, як ЧОЛОВІК і ЖІНКА. Я цього хотів, однак нині ця дорога була для мене закритою. ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ гуляла з БАЛБЄСОМ. І зустрічав її зі школи він. І водив її в кіно він. Усе він. Усе він. Усе, що поза квартирою, відбувалося без мене.

Я ж підсовував їй у школі дурнуваті записочки з ідіотськими любовними віршиками, піджидав її під школою, коли БАЛБЄС був на парах, виривав у неї з рук портфель, бив пику тим, хто смів її дражнити, а вночі я мастурбував, уявляючи рожеві подушечки п’яточок і рожевих пальчикових гномиків.

ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ я дратував. Причому по-справжньому.

«Іди геть! — проганяла вона мене. — Ти для мене більше не існуєш!»

І я зрозумів, що таке нещасливе перше кохання.

Майже одночасно з БАЛБЄСОМ у наш рай на ім’я КОМУНАЛЬНА КВАРТИРА навідався Змій-Спокусник на ім’я РОМА. Спокусивши мешканців раю різними сумнівними принадами, він призвів до позбавлення їх раю.

Але якщо бути відвертим, наша комунальна ідилія почала руйнуватися десь наприкінці сімдесятих. Ми всі стали краще жити, і нас уже обтяжувало спільножиття, спільнокухонність, спільнотуалетність і спільнованність.

Тобто скидати все на РОМУ, який практично розвалив нашу комунальну єдність, не можна, проте без нього ми ще довго і нудно спільножили б, хоча й без попереднього общинного ентузіазму.

Почалося все з того, що БАБШУРу забрав до себе син.

Ні, почалося з того, що БАБШУР і ЦИФЕРБЛАТИ постаріли