Читати книгу - "Незвіданий світ"

— Він був у мене, але, на лихо, загинув разом із усім іншим, коли перекинувся човен, — я схопився за нього, але його затягло у вир, і в моїх руках лишилася лише частка крила. Коли мене викинуло на берег, я був непритомний, але мізерних залишків свого скарбу не випустив. Ось вони перед вами.

Професор витяг із шухляди якусь річ, що нагадала мені верхню частину крила величезного кажана. То була крива кістка щонайменше два фути завдовжки, і з неї звисав клапоть перетинчастої плівки.

— Велетенський кажан, — висловив я думку.

— Нічого подібного, — з докором у голосі відмовив професор. — Мені, який виховувався і весь час жив у науковому оточенні, просто дивно, до чого кепсько обізнані в нас з найелементарнішими принципами зоології! Невже ж ви не знаєте, що крило птаха — то передпліччя, а крило кажана являє собою три пальці з перетинкою між ними? У даному випадку кістка, безсумнівно, — не передпліччя, і ви ж самі бачите, що на ній висить тільки одна перетинка. Отже, кістка не може належати кажанові. Ну а в разі, коли це не птах і не кажан, — що ж воно тоді?

Мої невеличкі запаси знань було вже вичерпано.

— Даруйте, не знаю.

Челленджер знову розгорнув твір Ланкастера, що на нього він уже посилався.

— Ось, — показав він на малюнок якогось надзвичайного страховиська. — Чудовий образ диморфодона, або птеродактиля, — летючого плазуна юрської доби. На наступній сторінці — малюнок, де пояснюється механізм рухів його крила. Порівняйте її з тим зразком, що у вас в руках.

Я аж геть упрів, коли глянув на малюнок. Я був переконаний — для сумніву не лишалося вже місця. Малюнок, фотографія, оповідання, а тепер ще ця кістка — доказів було забагато. Я так і сказав, і висловив свої почуття з таким запалом, що професор навіть заплющив очі й поблажливо всміхнувся.

— Це — найнезвичайніша у світі річ, про яку мені будь-коли доводилося чути! — скрикнув я, захоплений, проте більше як журналіст, ніж як учений. — Це — щось колосальне. Ви — Колумб науки, ви відкрили незвіданий світ. Я щиро шкодую, що дозволив собі сумніватися. Але все це здавалося таким неймовірним. Тепер переді мною наочні докази, і вони переконають кожного.

Професор аж муркотів від задоволення.

— Що ж ви зробили потім, сер?

— Надходила дощова пора року, містере Мелоун, а запасів у мене майже не було. Я дослідив частину того пасма гір, але перейти через них мені не вдалося. Пірамідальна скеля, на якій я вбив птеродактиля, здавалася мені приступнішою. Я трохи альпініст і спромігся піднятися приблизно до її половини, а звідти ближче придивитися до плато на верхів’ї кряжу. Воно здалося вельми просторим і, куди не кинь оком, вкритим зеленою рослинністю. Нижче слалися болота й дикі хащі, де було повно гадюк та комах, до того ж там лютувала пропасниця. Вони були справжнім природним захистом цієї дивовижної країни.

— І ви не бачили там жодних ознак життя?

— Ні, сер, не бачив. Але протягом кількох тижнів, коли ми стояли табором біля підніжжя скелі, ми не раз чули знизу якийсь дивний шум.

— А тварина, яку намалював американець? Як ви пояснюєте походження того малюнка?

— Гадаю, що він спромігся піднятися до верхів’я гірського кряжу й бачив її звідти. Отже, це доводить, що шлях на гору існує. Ми знаємо також, що шлях той дуже важкий, бо інакше тварини зійшли б униз і порозселювалися по всій країні. Тепер вам, сподіваюся, зрозуміло?

— А як вони опинилися на горі?

— Не думайте, що на це питання складно відповісти, — сказав професор. — Тут може бути тільки одне пояснення. Ви, певно, чули, що Південна Америка — материк гранітний. В одній із точок його поверхні, за дуже давніх часів, унаслідок вулканічного процесу стався несподіваний зсув пластів. Ті скелі — з базальту, отже — вулканічного походження. Площа — така, мабуть, як Сасекс, завбільшки — піднялася вгору разом з усім, що на ній було, і завдяки своїм стрімким бокам, розмитим до того ж водою, відокремилася від навколишнього світу. Які ж були наслідки цього? Звичайні закони природи там уже не діяли. Умови, що деінде спонукали до змагання за життя, тут нейтралізувалися чи змодифікувалися. Тварини, які повимирали скрізь, тут вижили. Ви маєте пам’ятати, що і птеродактиль, і стегозавр — тварини юрської доби, а отже, існували в сиву давнину і збереглися там тільки через якісь незвичайні обставини.

— Ваші свідчення не викликають сумніву, і вам лишається лише викласти їх у відповідній установі.

— Так із простоти сердечної думав, бува, і я, — гірко промовив професор. — Можу сказати вам лише одне — не так сталося, як бажалося. Слова мої стріли з недовірою, обумовленою почасти дурним розумом, почасти заздрістю. А в мене не така вдача, сер, щоб чіплятися до людей, коли вони не ймуть мені віри, та доводити свою правоту. Побачивши, що мені не вірять, я вирішив не показувати нікому й тих речових доказів, які в мене були. Я зненавидів саму тему і ніколи більше не торкався її. Коли до мене завітали такі, як ви, сер, представники дурної громадської цікавості, я сам не свій був від злості й не міг стримати себе. Я досить палкий від природи, а коли мене роздратують, просто звірію. Та ви, боюся, мали вже нагоду пересвідчитися в тому.

Я не відповів і тільки потер підбите око.

— Дружина часто дорікає мені моєю нестриманістю, та я думаю, що кожна порядна людина на моєму місці вчинила б так само. Та я вирішив сьогодні ввечері показати добрий приклад витриманості й контролю над самим собою. Запрошую й вас бути присутнім на виставі, — він простягнув мені візитівку. — Як бачите, містер Персіваль Уолдрон, досить-таки відомий зоолог, читає сьогодні в залі Зоологічного інституту лекцію за темою «З темряви тисячоліть». Мене запрошено