read-books.club » Фентезі » Гробниці Атуану 📚 - Українською

Читати книгу - "Гробниці Атуану"

214
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Гробниці Атуану" автора Урсула К. Ле Гуїн. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 11 12 13 ... 38
Перейти на сторінку:
навіщо його збудували?

— Щоб ховати у ньому скарби Гробниць і карати зухвальців, які насміляться зазіхнути на них.

— Усі коштовності, які я тут бачила, зберігаються або в келії за Троном, або в темниці під нею. Що ж тоді ховають у Лабіринті?

— Набагато коштовніші та давніші скарби. Ти б хотіла поглянути на них?

— Звичайно.

— Ніхто, крім тебе, не може увійти до Скарбниці. Твої слуги можуть супроводжувати тебе лише до Лабіринту, але не до Скарбниці! Якби Манан просто зайшов туди, його б знищив гнів темряви. Тож ти можеш потрапити туди лише сама. Я знаю, де лежить Великий скарб. Перш ніж померти, п'ятнадцять років тому, ти розповіла мені, як туди добратися, щоб я, коли ти відродишся знову, змогла тобі про це нагадати. Я поясню, як іти від Карбованої Зали через Лабіринт, а ключ від Скарбниці ти маєш — ось він У тебе на в'язці, срібний, з фігуркою дракона. Але йти доведеться самій...

Тар розповіла, і Арха запам'ятала, як запам'ятовувала все, що їй говорили. Проте вона не одразу вирішила навідатися до Скарбниці. Щось її стримувало, потаємне відчуття підказувало, що її знання та воля ще не готові до цього. А може, вона просто хотіла залишити щось на потім, щоби досхочу натішитися передчуттям наближення до урочої мети й додати чару нескінченним тунелям, які зазвичай заводили в глухий кут або в порожні запилюжені темниці. Адже попереду в неї ще вдосталь часу для того, щоб намилуватися скарбами. Та й, зрештою, хіба вона не бачила їх раніше?

Якесь дивне почуття охоплювало Арху, коли Тар чи Косіль говорили з нею про те, що вона бачила чи робила у минулому житті. Дівчина вірила в те, що душа Архи й справді відродилась у новому тілі після того, як померла її стара плоть. І так було завжди — не лише п'ятнадцять років тому, а й за сотні, тисячі літ до її теперішнього втілення. Жриця Безіменних танцює перед Порожнім Троном, відколи побудували Храм і підземелля, відколи стоять Гробниці, відколи існує людство. Всі її минулі життя разом із теперішнім утворювали єдине ціле. Вона була Найпершою і Єдиною Жрицею. Кожна людина невпинно змінюється у ланцюжку своїх перероджень, і тільки Арха завжди відроджується Архою. Сотні разів у своїх минулих життях вона вивчала незліченні ходи та повороти Лабіринту — і, врешті, завжди потрапляла до Скарбниці.

Іноді Арха ловила себе на думці, що вона й справді щось потроху пригадує. Підземні тунелі видавалися такими знайомими, наче були не тільки її володіннями, а й домівкою. Надихавшись п'янких випарів під час танцю перед Троном, Арха відчувала, як легшає її голова, а тіло стає чужим. Боса, у чорній сутані, вона танцювала тут уже не одне століття і знала, що так буде завжди.

І все ж дівчина й досі щоразу дивувалася, коли Тар казала:

— Я дізналася про це від тебе перед твоєю смертю.

* * *

Якось Арха запитала:

— Що то були за люди, котрі намагалися пограбувати Гробниці? І чи вдалося це бодай хоч комусь?

Сама лише думка про пограбування здавалася їй неймовірною. Адже крадькома підібратися до Гробниць було неможливо! Прочани рідко навідувалися на Атуан — навіть жертовних в'язнів присилали частіше. Вряди-годи з підлеглих храмів Чотирьох Королівств прибували нові послушниці, раби та дарунки — золото, пахощі, мідне начиння. Ото й усе! Ніхто не з'являвся тут ані мимохідь, ані з наміром щось купити чи продати, ані з простої цікавості. Сюди приходили тільки виконуючи те чи інше веління. Арха навіть не знала, чи далеко звідси до найближчого містечка — можливо, миль із двадцять, а може, й більше? Так чи інакше, безлюдні пустища досі залишалися найнадійнішими охоронцями Гробниць. Арха не сумнівалася, що кожен, хто перетинатиме пустелю, яка оточує Гробниці, неодмінно вирізнятиметься на її тлі, ніби чорна вівця на засніженому полі.

Останнім часом дівчина проводила з Тар і Косіль майже все своє дозвілля. От і цього холодного квітневого вечора троє жриць зібралися в кімнаті Косіль, поряд із храмом Богокороля. Вони сиділи біля невеликої кабиці, у якій тихо палахкотіла суха шавлія. У сусідній залі, за дверима, Манан із Дюбі грали на підлозі в цурки, по черзі підкидаючи вгору жменьку різьблених паличок і намагаючись ловити їх затиллям долоні, — нерідко, коли ніхто не бачив, Арха й собі бавилася з Мананом у цю гру, сховавшись у внутрішньому дворику Малого Дому.

Жриці бесідували, і їхній розмові не заважали ні стук гральних паличок, ані хрипке бурчання гравців, що долинало із сусідньої кімнати. Надворі сутеніло — наближалася тривожна горобина ніч. Час від часу дахом перебігали важкі краплі дощу.

— Так, у давнину не бракувало ласих до тутешніх скарбів. Але жоден злочин проти Гробниць не залишився безкарним, — відповіла Тар. Іноді, попри свою мовчазну вдачу, вона любила розповісти кілька повчальних історій, напоумлюючи Арху. Власне, сьогодні й випала одна з таких рідкісних днин.

— Як же ці люди зважилися на таке блюзнірство?

— О-о-о! — відказала Косіль. — То були не прості люди, а чарівники, маги з Внутрішніх Земель. Тоді Богокороль ще не правив Карґадськими землями, і ми не були такими могутніми, як тепер. Чаклуни припливали із заходу, грабували порти Kapero-Ату й Атуану і навіть нападали на священний Авабат. Вони казали, що полюють на драконів, але насправді нищили наші міста і храми.

— Їхні герої вдиралися сюди, щоби випробувати свої мечі та накласти на нас свої безбожні чари, — продовжувала Тар. — Утім, наймогутнішому з них, великому магові та повелителю драконів, тут не поталанило. І хоч давно це було, але люди й досі пам'ятають, як усе сталося. Того чародія звали Ерет-Акбе. Він був королем і Архімагом усього Заходу. В Авабаті цей зайда схилив на свій бік бунтівних вождів і, щоби захопити владу над містом, виступив проти Верховного Жерця внутрішнього Храму Богобратів. Довго билися людські чари проти божественних блискавиць — від храму, де вони герцювали, каменя на камені не залишилося. Але, зрештою, жрець розтрощив чарівну патерицю мага, розбив надвоє його магічний оберіг — і здобув перемогу. Ерет-Акбе втратив свою силу і дременув із Авабата, сподіваючись знайти прихисток на крайньому заході Земномор'я. Там він і загинув у двобої з драконом. А Внутрішні землі після його смерті почали занепадати... Жерця, який переміг Ерет-Акбе, звали Інтатін. Він належав до роду Тарбів і через сотні літ, згідно з пророцтвом, започаткував династію королів-жерцін Кареґо-Ату,

1 ... 11 12 13 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гробниці Атуану», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гробниці Атуану"