Читати книгу - "Про козацькі часи на Україні"

Куруківської умови ми стрічаємо його в поході з поляками проти татар, який скінчився великим успіхом, а через два роки він робить вже такий вчинок, на який не мав дозволу з Варшави. В Криму було двоє ханів. Турецький султан одного із них ствердив, а другий, Мугамет-Гірей, прикликав козаків на поміч проти султана. Дорошенко згодився, хоч і не мав права зноситися і єднатися із чужоземними державами. Похід був невдалий: козаків розбито, а Мугамеда та Дорошенка вбито.

Козаки повернулися додому і зараз же на Запорожжі вибрали собі другого гетьмана - Тараса Федоровича-Трясила. Похід Дорошенків був року 1628-го, а згадку про нового гетьмана ми зустрічаємо року 1630-го. Цього гетьмана не ствердив польський уряд, а провів на гетьмана другого - Григорія Совича, відомого між козаками під прозвою Гріщька Чорного. Григорій Чорний мав заслуги перед польським урядом. Він разом із Степаном Хмілецьким ходив на Червону Русь проти татар. Діло скінчилося тим, що Трясило рушив на Україну, а тим часом виникли нові причини роздратування проти поляків. Саме того часу скінчився прусський похід. Вернулося польське військо і за наказом уряду сті?ло постоєм по Україні. Трудно уявити собі більший брак дисципліни, як у польського війська. Польське військо вимагало не тільки квартир і харчів, але крім того й свавільничало без міри. З другого боку, уряд береться силою передавати православні церкви уніатам. Тодішній митрополит Йов Борецький запротестував проти цього і скликав помісний собор, щоб обміркувати справу. Це й було приводом до нового обурення. Не дожидаючи ще приходу Трясила, емісари останнього, бачачи, наскільки народ обурений, устигли підняти народне повстання в багатьох пунктах і побили польське військо. Ця ворохобня відома в історії під назвою Тарасової ночі.

Але це повстання не могло, розуміється, знівечити усього польського війська. Відповідаючи на напад козаків, польський урядник Самуїл Лащ перерізав мешканців деяких міст (Лисянки, Димера та ін.). Війна почалася сама собою і з обох боків: і з боку народу, і з боку поляків. Григорій Чорний не міг устояти проти народного повстання. Полчани його арештували і видали Тарасові Трясилові. Військова рада засудила його на смерть, і його вбили. Польський гетьман Конецпольський покликав усі запасні війська, і почалася кампанія. Подробиці цієї кампанії до нас не дійшли: початок її відомий нам дуже добре, а на чому скінчилася вона, про те джерела мовчать. Бачимо тільки, що всі реєстрові козаки стоять за повстання і митрополит Йов Борецький благословить народ, а син митрополита служить сотником у війську. Кінчається повстання облогою козацького табору під Переяславом 1630 р. Облога скінчилася умовою, але на цей раз ініціатива умови, мабуть, вийшла від поляків: вони не могли забрати козацького табору. У польських мемуаристів є така замітка, що переяславська облога коштувала дорожче, ніж увесь прусський похід. Повідомляючи про похід на сеймі, Конецпольський нічогісінько не сказав про те, чим він скінчився. Очевидячки, поляки перші пішли на згоду. І справді, ми бачимо, що старе становище козаків не змінилося.

Що сталося із Трясилом, ми не знаємо. За два роки ми зустрічаємо вже другого гетьмана. При новому гетьмані козацькі справи поліпшали: реєстрових козаків при ньому було від З0 до 40 тисяч. Новий гетьман звався Іван Петражицький-Кулага. Про нього ми знаємо дуже мало. Не знаємо навіть про те, коли він почав і коли скінчив своє гетьманування. Ми зустрічаємо його тільки один раз, коли він показав себе чоловіком дуже патріотичним, саме року 1632-го, коли помер польський король Жигмонт III. Польський трон був виборний. Один сейм - елекційний, виборний, повинен був вибрати короля, а другий, коронаційний, його коронував, тобто робив із ним умови. Звичайно при виборі нового короля всі громадські стани подавали через своїх сеймових депутатів петиції, в яких виявляли свої бажання. Король звичайно приймав їх, обіцяв задовольнити, але не завжди додержував свого слова. Так було і тепер. До нового короля, бачимо ми, обертаються і козаки, і православне духовенство. На щастя, на короля вибрано чоловіка дуже гарного, сина Жигмонта III, Владислава IV. Це був один із найсвітліших польських королів. Він мав широкі політичні завдання і заходився спинити анархію польських магнатів. Розуміється, королівська влада була дуже обмежена, але Владислав зробив навіть більше, ніж мав спроможність зробити польський король. Першим його ділом було практичне переведення рівноправності православного духовенства. На чолі депутатів від православного духовенства стояв архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила, один із видатніших людей в історії України з освіти і розуму. Він мав родинні зв'язки із вищою аристократією. Предок його був молдавським господарем, сестра була замужем за Михайлом Вишневецьким, а син її був той самий Ярема Вишневецький, про якого річ буде далі. Таким робом, Могила був споріднений із найвидатнішими шляхетськими родинами: із Збаразькими, Заславськими. Зв'язки з ними немало помогли йому, найбільше ж помогла освіта.

Він зумів пересвідчити короля в тому, що робити утиски православній церкві неполітично і небезпечно для самої Польської держави. Під впливом Петра Могили новий король видав документ-диплом, яким надавав свободу православ'ю. В цьому дипломі було сказано, що людей не будуть примушувати до унії, що польський уряд признає православного митрополита і шістьох єпископів (перемиський, львівський, луцький, володимирський, пінський, холмський) і що забезпечується вільний перехід із унії на православ'я і навпаки. Нарешті, признано свободу публічної відправи православних обрядів нарівні із католицькими. Цей диплом король видав Петрові Могилі, незважаючи на те, що в сенаті косо дивилися на це, і латинський архієпископ, який коронував короля, публічно у різких словах це йому висловив. Але диплом уже видано, і релігійна боротьба на якийсь час втихомирилася.

Трудніш було уладнати козацьку справу. Козаки прислали депутацію із вимогою одміни пунктів Куруківської умови: 1) щоб уряд не примушував повертати нереєстрових козаків у кріпацтво; 2) щоб реєстри скасовано; нарешті, 3) козаки вимагали голосу на сеймі нарівні із шляхтою. Цього король не ладен був зробити, але ж обіцяв обстоювати їх справу на сеймі, хоч зробити це не так легко було, бо сейм і слухати про це не хотів. Але, окрім Петра Могили, що мав родинні зв'язки із польською аристократією і через те мав деякий вплив на неї, крім доброї волі короля, була ще одна причина, що допомогла козакам у їх справі. Гетьман Іван Петражицький з козацькими військами зайняв пограничні воєводства (Волинське і Белзьке) і розквартирував козаків по маєтностях найважніших панів, які брали участь у сеймі і мали вплив на короля.

До нас дійшов допис князя Заславського: з нього знали, що Петражицький розіслав до всіх видатніших магнатів листи, в