read-books.club » Пригодницькі книги » Двоє над прірвою 📚 - Українською

Читати книгу - "Двоє над прірвою"

165
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Двоє над прірвою" автора Володимир Кирилович Малик. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 11 12 13 ... 57
Перейти на сторінку:
був приголомшений. Як Ферапоня міг сказати таке! Звідки він узяв, що я маю дівчину і хочу на ній оженитися? Адже це дурний і злісний наклеп! Брехня! Я ніколи ще ні з ким не зустрічався! Ніколи у мене не було дівчини! Ніночка перша і, я вірив, єдина!..

Спочатку я хотів виправдовуватися. Спростувати цю брехню! Вигородити себе в очах коханої… Сказати їй, що все це — нерозумна вигадка… Та тут згадав про Жердіна і зрозумів, що починати треба не з цього кінця. Я рушив до дверей.

— Ти куди? — схопилася Ніна.

— Де зараз може бути Ферапоня? — замість відповіді запитав я.

— Не роби дурниць, Володю! — вигукнула Ніна. — Що ти надумав?

— Це моє діло!

— І моє також! Я піду з тобою!

— Не треба… Сиди тут, заспокойся… Я скоро повернуся… І не бійся за мене — голови не втрачу.

З цими словами я вийшов.

У моєму серці гула кров. Лунко стукала в скроні. В ту хвилину, всупереч запевненню, що голови я не втрачу, я був готовий на все — налаяти Ферапоню, вдарити, навіть застрелити. З таким наміром і йшов.

Було тепло і сиро. В долині, понад річкою, стояв рідкий сірий туман. Під ногами чавкала грязюка.

Швидка хода не остудила мене, а ще більше розпалила. Я уявляв свою наступну зустріч з Ферапонею, підбирав слова, які йому скажу. Міцні слова!

Здибав я його не біля клубу, а неподалік сільської крамнички. Ферапоня стояв у гурті льотчиків, серед яких я впізнав Марка Архипенка, і, збуджено жестикулюючи, щось розповідав.

Побачивши мене, враз затнувся, замовк. Хоч і п’яний, а, видно, докумекав, що з’явився я тут неспроста.

Привітавшись до товаришів, я протиснувся в центр кола.

— Ферапонте, — сказав, дивлячись йому прямо в вічі, — півгодини тому ти образив Ніну Бережну, налаяв її гидкими словами і набрехав на мене, буцімто я маю дівчину, листуюся з нею і збираюся женитися, а Ніночці знічев’я просто баламучу голову… Скажи, навіщо ти це зробив?

Командири здивовано дивилися на нас. Для них це була несподівана новина. А Ферапоня дурнувато кліпав своїми красивими віями і не знав, що відповісти.

Я скипів.

— Чого ж мовчиш?.. Перед дівчиною розпустив язика, а тут мов у рот води набрав!..

Ферапоня раптом зблід, його обличчя перекосилося, з очей бризнула неприхована лють. Він визвірився на мене:

— А яке твоє десяте діло, що я кому говорю? Хоча б і твоїй Нінці!.. Га?.. Знайшов за кого заступатися!.. За полкову дівку!..

Товариші обурено загули. Ніхто не ждав таких слів.

Я не повірив своїм вухам. За полкову дівку?.. Кров з новою силою шугнула мені в голову. Не тямлячи, що роблю, я затопив кулаком Ферапоні по пиці та так, що він відлетів і торохнувся спиною об тин — аж той затріщав.

Марко Архипенко схопив мене за груди.

— Володю, ти що? Здурів?

Тим часом Ферапоня, все ще висячи на тину, розстебнув кобуру, дістав пістолет. Однак чи то сп’яну, чи від запаморочення ніяк не міг відтягти запобіжник.

Залишивши мене, льотчики — і Архипенко з ними — кинулися до нього, вирвали зброю. Хтось заломив йому назад руки. Всі враз зрозуміли, що незначна, як здалося спочатку, сутичка переросла в серйозну справу.

— Ти що, ідіоте, під трибунал захотів? — вигукнув Архипенко. — На кого зброю підіймаєш? П’яна свиня!

Ферапоня зів’яв, скис, а потім, схилившись на ворину, зарюмсав, як хлопчисько. Ми стояли над ним мовчки, ждучи, поки він заспокоїться. А коли його схлипування стихло, Марко Архипенко, оглянувшись, чи ніхто зі сторонніх його не чує, сказав:

— От що, братця, слухайте, що я скажу!.. Справа, як бачите, заварилася серйозна. Один з нас звів брудний наклеп на Ніночку Бережну. А що це наклеп, гадаю, ні в кого не виникло найменшого сумніву — адже Ніну ми знаємо не перший місяць. І кожен з нас міг би вчинити те, що зробив Булатович, захищаючи честь дівчини, — дав би в пику брехунові!.. Замість того щоб визнати себе винним і попросити у Ніни і у Володі пробачення, Жердін схопився за зброю… І хтозна, чим би все це скінчилося, коли б хлопці здибалися сам на сам десь у глухому закутку… Чи так я кажу?

— Так, так, — підтвердили товариші.

— Тоді слухайте далі… Якщо ця історія дійде до начальства, бути біді! Обом нашим товаришам не уникнути неприємностей… Тож, обміркувавши ситуацію, я пропоную прикрити це діло. Як? А так, щоб жодна жива душа, крім нас, не знала, що тут трапилося! Зрозуміло?

— Зрозуміло.

— Всі згодні?

— Всі, всі.

— Ти, Володю? — спитав мене Архипенко.

— Я згоден, — відповів я. — Але при одній умові: якщо Жердін попросить вибачення у Ніни Бережної.

— А інакше бути не може!.. Про Жердіна зараз поговоримо окремо, — посуворішав Архипенко і, обвівши поглядом мовчазних товаришів, сказав: — Я думаю ще ось що… Зачеплено честь Ніночки Бережної. А це, як ви розумієте, торкається всіх нас… Чи так я мислю?

— Так, так, — загули всі.

— От і добре… Тоді я пропоную тут же судити Жердіна судом честі! Згодні з моєю думкою?

— Згодні, згодні.

— Гаразд. Отже, я висуваю проти Жердіна два обвинувачення. Перше — він образив Ніночку Бережну, друге — звів наклеп на свого товариша… У тебе, Жердін, є що-небудь проти цього? Визнаєш ти свою провину?

— Визнаю, — похмуро обізвався той, ні на кого не дивлячись. — Сп’яну бовкнув…

— Визнаю, визнаю, — передражнив його Архипенко і стягнув до перенісся свої руді брови. — Сп’яну бовкнув… Ну, хай на Булатовича ти злий і сп’яну бовкнув, а на Ніночку як у тебе язик повернувся? Га?

Ферапоня ще більше насупився. На очах у нього знову виступили сльози. Він тихо сказав:

— П’яний я, товариші… От язик і повернувся… А взагалі, я люблю її, Ніночку… От що!..

— Люблю, люблю! — спалахнув Архипенко. — А хто з нас її не любить? Питаю я тебе — хто? Знайди такого! Мовчиш?.. Ото ж бо й воно, братику, що всі її люблять, бо є за що любити! Гарна, чесна, смілива наша Ніночка! І кожен з нас у небі собою закриває її від ворожих куль! Один ти, дурень, знайшовся, що бовкнув: полкова дівка!.. Та за одні ці слова тобі, йолопе, треба ще раз затопити, бо Володиного мало! Щоб до нових віників пам’ятав!

— Ну й затопіть! — і Ферапоня виставив наперед своє обличчя.

— Затопіть, затопіть… Як треба буде, то й затопимо! А зараз я вношу пропозицію: за образу Ніночки зобов’язати Федора, тобто Ферапонта Жердіна, вибачитися перед дівчиною, а з нашого боку — дати йому доброго

1 ... 11 12 13 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двоє над прірвою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двоє над прірвою"